Економічна необхідність та сутність страхового ринку

•налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

•інформаційно-розяснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

•розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;

•управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його управління;

•контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна;

•видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

•підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;

•інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрямок – це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на нступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрямок – проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави в період перехідної економіки суттєво відрізняється від її ролі у суспільстві зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і довготривалість господарських зв’язків. У період трансформаційних перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний, оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес реформування.

Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів влади.