товарное виробництво

6.Закон вартості і категорії товарного виробництва

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. Зміст закону виявляється в його трьох основних вимогах:

Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності

Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку

Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію: якщо ціна товару на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.

Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами виконує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливо. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку.Товаровиробники, які неспроможні освоїти нову техніку та тех¬нологію, працюють в гірших умовах, у них немає перспективи існу¬вання. Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: ви¬робляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижува¬ти витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію; поводити себе активно чи пасивно у виробництві та реалізації продукції. Якщо він хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активізувати свою діяльність, ризикувати. Виробництво та реалізація споживної вартості сприяли форму¬ванню стійких господарських зв'язків між товаровиробниками, заснованих на жорсткій матеріальній відповідальності, обов'язко¬вості та взаємній довірі. У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен¬ня цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ¬ними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі то¬вари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кіль¬кість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регу¬лятором суспільного виробництва. В сучасних умовах у різних господарських системах регулюван¬ням суспільного виробництва, як правило, займається держава. Зростає значення планомірності, проте при цьому функції закону вартості як регулятора не усуваються. Очевидно, формування струк¬тури виробництва, зміна її неможливі без певних втрат. Врахуван¬ня попиту та пропозиції, рух цін є важливими орієнтирами розподілу капіталів, засобів виробництва та робочої сили між різними галузями виробництва. Інших надійніших економічних орієнтирів поки що не знайдено. Важливо підкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозиції, відхилення цін і зміни у виробництві товарів під їх впли¬вом означають не що інше, як підпорядкування виробництва задо¬воленню платоспроможних потреб членів суспільства. В розвину¬тих економічних системах, заснованих на використанні законів то¬варного виробництва, подолано таке негативне явище, як хроніч¬ний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та пла¬тоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтри¬манню пропорцій суспільного виробництва. Розв'язання суперечностей, дія економічних законів товарного виробництва пов'язані з використанням системи вартісних катего¬рій. Крім уже згаданої вище ціни до них слід віднести собівартість продукції (індивідуальні витрати виробництва), прибуток, кредит і відсоток, земельну ренту, заробітну плату та ін. Ці категорії є фор¬мами використання законів товарного виробництва. Крім того, вони є формами прояву суті (вартості), але відбивають цю суть у перетво¬реному, модифікованому вигляді. В своєму русі ці категорії відо¬соблюються від суті, набувають нових рис. В економічній науці ці форми одержали назву перетворених. Вартість як категорія не може бути безпосередньо використана як інструмент у господарській практиці. Поки що немає можливо¬стей облічувати та вимірювати витрати суспільне необхідної праці на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього пот¬рібні інші матеріально-технічна та соціальна основи. В практиці узагальненим представником вартості є її грошова форма — ціна. Особливістю руху ціни є здатність її відхилятися від вартості това-ру. На практиці це оптова ціна підприємства (ціна виробництва), монопольна ціна, роздрібна та ін. Роздрібна ціна, якщо на її вели¬чину істотно не впливає економічна політика, є найближчою до вартості. Додатковий продукт як частина вартості в грошовій формі є частиною ціни і цілим набором категорій, потреба в яких викли-кана господарською практикою. До них належить передусім при¬буток як перетворена форма додаткової вартості. Прибуток, у свою чергу, виступає в різних формах. Перетворені форми надто гнучкі, пристосовані до різних економічних ситуацій. Ці властивості їх апро¬бовані протягом багатовікової практики. Нині процес виробництва товару та його реалізацію не можна уявити поза використанням кредиту, з яким пов'язана виплата відсотків. Це саме стосується торгового капіталу і торгового прибутку.Використання перетворених форм вартості пов'язане зі ство¬ренням різноманітних установ, системи обліку. Прикладом можуть бути розгалужена банківсько-кредитна система, товарні біржі. 3 урахуванням законів товарного виробництва та вартісних ка¬тегорій побудовано метод господарської діяльності товаровиробни¬ка — комерційний розрахунок. Через нього і реалізуються рушійні сили товарного виробництва, визначається результативність вико¬ристання їх зіставленням витрат та результатів господарювання кожного товаровиробника. Комерційний розрахунок грунтується на конкуренції товаровиробників, відхиленні цін від вартості, пос¬тійних змінах попиту та пропозиції товарів, визначає лінію пове¬дінки товаровиробників: постійна раціоналізація виробництва, тех¬нічне удосконалення його матеріальної бази, підвищення рівня нормування й обліку витрат праці, удосконалення організації ви¬робництва та праці, економія матеріальних витрат і, врешті-решт, зниження індивідуальних витрат на виробництво товарів, зближення їх з рівнем суспільне необхідних витрат. Комерційний розрахунок зумовлює функціонування відособле¬них форм капіталу (торгового, банківського), сфери послуг. Він сприяє реалізації закону економії часу, який визначають першим економічним законом, що примушує товаровиробника економити ресурси. Інакше не можна залишатися товаровиробником, реалі¬зувати свій економічний інтерес. Вимагаються підприємливість, по¬стійний ризик, пошуки резервів виробництва та шляхів викорис¬тання їх. В умовах комерційного розрахунку кругообіг ресурсів това-ровиробника передбачає їх зростання. Початкове авансована гро¬шова сума збільшується. Якщо цього не відбувається, авансування коштів товаровиробником, виробництво та реалізація товару поз¬бавлені сенсу.