МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Але, яким чином взаємозамінність факторів пов’язана з проблемою рівноваги? Для проблеми рівноваги актуальним є питання: як забезпечується збільшення обсягів продукту за рахунок кількісного зростання одного з факторів виробництва.

Класична модель ґрунтується на визнанні закону спадної граничної продуктивності, або віддачі факторів. Зазначений закон може бути сформульований у такий спосіб: в умовах певної технології виробництва збільшення якогось із факторів при незмінності інших, починаючи з їх певної комбінації, передбачає зменшення приростів виробництва.

Зрозуміло, що дії цього закону підпорядковується і виробнича функція

Yr = Yr (L, l, K, T),

Традиційно приймається, що для короткотермінового періоду лише фактор праці є змінним, всі інші – земля, капітал, технології – постійні. Тому ринок ресурсів у класичній моделі зводиться до ринку праці, а продукт розглядається як функція ресурсу праці.

Класична модель починається з ринку ресурсів, точніше з ринку праці. Той макроекономічний оптимум, який пояснює ця модель, ґрунтується передусім на рівновазі ринку праці і виробничої функції. Остання визначає пропозицію на ринку товарів. За класичною моделлю, відповідь на питання “скільки товарів може бути запропоновано на ринку” слід шукати у взаємодії ринку праці і виробничої функції.

Наведена модель дає досить реалістичне, але водночас досить грубе пояснення дійсності [4, стор. 196]. Реалістичне тому, що в моделі відображено вплив збільшення двох головних ресурсів – праці та капіталу – на зростання обсягів виробництва.

Обрубленою ж модель є тому, що чинники економічного зростання не обмежуються цими двома фізичними елементами. Зокрема, в результаті дослідження, здійсненого Джоном фендриком на основі аналізу даних майже за 90 років (з 1869 по 1957 р.) доведено, що менш ніж половину приросту загального обсягу виробництва можна пояснити діянням таких чинників, як земля, праця і капітал. Більше половини залежить від інших чинників.

4. ЕФЕКТ МУЛЬТИПЛІКАТОРА

У 20-30-і роки безробіття в капіталістичних країнах стало постійним і досягло високого рівня, внаслідок чого економісти шукали способи збільшення зайнятості.

Р.Ф. Кан запропонував принцип мультиплікатора, який показує, що початкове збільшення інвестицій створює «первинну» зайнятість для робітників, зайнятих в конкретному виробництві. Їх витрати забезпечують «повторну» зайнятість в галузях, виробляючих споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшенням зайнятості є «мультиплікатором зайнятості». Таке історичне походження мультиплікатора. Пізніше ідея мультиплікатора досліджувалася багатьма економістами стосовно до різних економічних процесів [9, стор. 329].

Звичайно, збільшення інвестиційних витрат приводить до збільшення рівнів обсягу виробництва і прибутку. Однак, ця зміна перевищує, і, звичайно, в декілька разів рівень збільшення інвестиційних видатків.

Мультиплікатором називають співвідношення відхилення від рівноважного ЧНП і початкової зміни у витратах (на інвестиції), що спричинив дану зміну реального ЧНП [7, стор. 226].

Первинна зміна у витратах звичайно викликається зсувами в інвестиційних витратах по тій простій причині, що інвестиції представляються найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. Але потрібно підкреслити, що зміни в споживанні, державних закупівлях або експорті також зазнають дії мультиплікатора.Явище мультиплікатора засновується на двох фактах. По-перше, для економіки характерні безперервні потоки витрат, що повторюються і прибутків, де витрачені однією особою гроші отримує інша особа у вигляді доходу. По-друге, будь-яка зміна доходу спричинить зміни і в споживанні і в зберіганні в тому ж напрямі, що і зміна доходу, при цьому, пропорційність споживання і заощаджень зберігається при будь-якій зміні доходу. З цих двох фактів слідує, що початкова зміна величини витрат породжує ланцюгову реакцію, яка, хоч і затухає з кожним подальшим циклом, але приводить до багаторазової зміни ЧНП.