Екологічні наслідки військових дій

Але все перераховане вище - це знищення природних об'єктів як засіб поразки чи наслідок битв (древніх епох). На війні природу й у першу чергу ліси цілеспрямовано знищують. Робиться це з тривіальною метою: позбавити супротивника укриттів і засобів до існування. Найбільш проста і зрозуміла перша мета - адже ліси за всіх часів служили надійним притулком для військ, у першу чергу для нечисленних загонів, що ведуть партизанську війну.

Прикладом подібного відношення до природи може служити т.зв. зелений півмісяць - території, що простираються від дельти Нілу через Палестину і Месопотамію до Індії, а також Балканський півострів. Звичайно, ліси там знищувалися не тільки під час воєн, але й у мирний час у господарських цілях. Однак під час усіх воєн вирубувалися ліси як основа економіки країни. У результаті зараз ці землі перетворилися у своїй більшості в пустелі. Лише в наші роки ліси на цих територіях почали відновлюватися (прикладом подібних робіт може служити Ізраїль, на території якого колись були величезні ліси, що цілком покривали гори, і сильно порубані асирійцями і практично цілком вирубані римлянами). Узагалі треба визнати, що в римлян був великий досвід по знищенню природи. Після розгрому Карфагена вони засипали сіллю всі родючі землі в його околицях, зробивши їх непридатними не тільки для землеробства, але і для росту більшості видів рослин, що з урахуванням близькості Сахари, та й просто жаркого клімату з невеликою кількістю опадів, веде до спустошування земель (що ми і бачимо зараз в околицях Тунісу).

Наступний фактор впливу воєн на природу - переміщення значних мас людей, спорядження й озброєння. Особливо це стало виявлятися лише в XX столітті, коли ноги мільйонів солдат, колеса й особливо гусениці десятків тисяч машин стали стирати в пил землю, а їхні шуми і відходи забруднювати місцевість на багато кілометрів навколо (причому ще і на широкому фронті, тобто фактично суцільною смугою). Але й у стародавності проходження особливо великої армії, не залишалося для природи непомітним. Геродот пише, що армія Ксеркса, прийшовши в Грецію, досуха випивала ріки й озера, і це у країні, що і так нерідко страждає від нестачі води. Перська армія привела величезну кількість худоби, яка витоптувала і поїдала усю зелень, що особливо шкідливо в горах.

І все-таки найбільший збиток природі був нанесений у війнах XX століття, що цілком природно. Дві найважливіших обставини, що визначили це - нові могутні снаряди і двигуни.

Спочатку про снаряди. По-перше, силу нових снарядів визначило те, що нові типи вибухових речовин давали вибухи набагато більшої потужності, чим чорний порох - могутніше раз у 20, або і більше. По-друге, змінилися гармати - вони стали посилати снаряди під набагато більшими кутами, так що снаряди і падали на землю під великим кутом ,і глибоко проникали в ґрунт. По-третє, головним у прогресі артилерії стало збільшення дальності стрільби. Далекобійність знарядь збільшилася настільки, що вони стали вести стрільбу за обрій, по невидимій цілі. Укупі з неминучим збільшенням розсіювання снарядів це привело до стрільби не по цілях, а по площах.

У зв'язку зі зміною бойових порядків військ на зміну розривним бомбам гладкоствольних знарядь прийшли шрапнель і гранати (і артилерійські, і ручні, і гвинтівкові і т.д.). Та й звичайні фугаси дають багато осколків - це ще один вражаючий фактор, що уражає як ворога, так і природу.До артилерійських знарядь додалася й авіація: бомби теж мають велике розсіювання і проникають глибоко в ґрунт, навіть глибше, ніж снаряди такої ж ваги. При цьому заряд бомб набагато більше, ніж в артснарядах. Крім руйнування ґрунтів і знищення тварин безпосередньо вибухами й осколками снарядів (у широкому змісті цього слова), нові боєприпаси викликають лісові і степові пожежі. До усього цього необхідно додати такі види забруднень, як акустичне; хімічне забруднення, як продуктами вибуху (а усі без винятку сучасні вибухові речовини дають при згорянні, тобто при вибуху, велику кількість отрутних газів) і пороховими газами (які також є вибуховими речовинами), так і продуктами горіння, викликаного вибухами.

Інший клас негативних впливів на навколишнє середовище пов'язаний із застосуванням двигунів. Перші двигуни - ними були парові машини - не наносили особливого збитку, якщо, звичайно, не вважати величезну кількість сажі, що викидається ними. Але наприкінці XIX століття на зміну їм прийшли турбіни і двигуни внутрішнього згоряння, що працюють на нафті. Перші військові двигуни взагалі і нафтові зокрема з'явилися на флоті. І якщо шкода від парових машин, обмежувалась кіптявою так викинутими в море шлаками, що спокійно лежать на дні, то нафтові двигуни не тільки не зменшили кіптяву, але і зробили її більш шкідливою. На суші шкода від моторів у принципі обмежилась лише вихлопами та невеликими (у порівнянні з морем) плямами залитої бензонефтепродуктами землі.

Перераховані вище забруднення не є специфічно військовими, це характерно для всіх суден. Але головною особливістю військових кораблів зокрема, і війни на морі взагалі, є загибель суден. І якщо дерев'яні кораблі вітрильної епохи, йдучи на дно, залишали після себе на поверхні лише кілька центнерів (чи тонн, що не занадто відрізняється по наслідках) друзок і спокійно гнили на дні, даючи їжу молюскам, то нові кораблі залишають величезні плями нафти на поверхні і труять придонну фауну масою отруйних синтетичних речовин.