Перетворення і збереження природного середовища мешкання людини

Континіум эстетически коштовного природного середовища зв'язаний також з діяльністю суспільства по створенню "другої природи", у якій виникають нові природні види і форми. Культурна природа також несе эстетическое зміст, що підтверджує ідею безперервності як об'єктивної закономірності. Доказом служать сучасні методи кількісних оцінок эстетических значень природних регіонів, пропоновані в різні роки такими авторами, як К.Д.Файнс А. Скамони і Г. Гофман, К. Эрингис і А.Р. Бурдюнас, А. Цеплик. Особливе місце займає методика В.П. Ковтунова і В. Нефедовой', у системі яких велике місце відведене екологічним критеріям, хоча кінцевою їх метою є оцінка эстетическая. Факт можливості застосування деяких методик до різних пейзажів для визначення рівня їхньої естетичності є вагомим доказом континуальности эстетически коштовного природного середовища.

У самій творчій діяльності людей закладені критерії, обумовлені закономірностями і нормами природного середовища обитания людини. Не тільки в процесах репродуктивної сільськогосподарської діяльності, але й у творчому перетворенні природи, коли індивідуальний авторський початок, неповторність форм організації простору композиційні особливості грають настільки істотну роль, характер самого природного матеріалу, кліматичних, геоморфологических умов стає визначальним у дозволі протиріч між суб'єктивною й об'єктивною сторонами. Творча особистість, виступаючи стосовно природного матеріалу в ролі режисера, звертається до його природних якостей фактури, кольору, форми, до здатності утворювати композиції, що не руйнують природного вигляду. Вона виявляє за допомогою спеціального монтажу найбільш коштовні эстетические особливості природних об'єктів і явищ. Однак тільки природність побудови, що передає єдність і цілісність світу природи, стає основою творчих досягнень. Критерієм эстетической цінності результатів преосвітньої діяльності людини виступають закономірності природи. які є підставою її краси. Порушення цих закономірностей приводить до руйнування існуючого континуума эстетических значень природи.Мистецтво представляє своєрідна єдність матеріального і Духовного в эстетическом освоєнні людиною природного середовища, а його історія стає продовженням історії об'єктивної природи. У добутках літератури, живопису, музики відбивається і переломлюється природа у всім різноманітті эстетических значень. Емпіричний досвід, що лежить у їхній основі, обумовлює не тільки індивідуальна своєрідність творчого почерку художника, але і відображення природного, трансформованого через зміст соціального буття. К. Маркс зауважує, що в архітектурі людин відтворює не тільки самого себе, але і повторює всю природу, і це в однаковій мірі відноситься до усіх видів мистецтва. Окремі жанри, такі, як пейзаж, натюрморт, а також сади, парки, концентруючи в собі дану особливість мистецтва, є своєрідним критерієм эстетического освоєння природної дійсності, безпосередньо виражають досягнутий на цьому шляху рівень.

Але проблема творчого відображення природи й у названих жанрах полягає не в зовнішньому, хоча б і самім зробленому наслідуванні природним об'єктам і явищам, а в збагненні відображення гармонійності природи, її явищ. Поза залежністю від зовнішньої форми, що може бути гранично штучної, представлення про доцільність і гармонію відображають зв'язок людини з природою. Так, наприклад, східний монохромний мальовничий пейзаж, де на відміну від багатопланової колірної гами природного середовища використовуються лише чорний і білий кольори, здатний проте виразити і динаміку, і безтурботний спокій природного світу. У сріблистих і густо-чорних лініях і плямах гаси передається протиборство космічних сил як боротьби руху і статичності, волі і порядку, що панують у природі. Не менш умовний за формою жанр садів. Художньо осмислений сад, незважаючи на свою наочну конкретність знайомих усім природних форм, здатний підніматися до рівня високих абстракцій - поняття. Внутрішня суть природних явищ, їхній схований зміст завжди залишаються центром подібного добутку. Навіть пейзажний парк, найбільш близький до природної природи як твір мистецтва, не є прямим аналогом природи. Виділяючи з навколишнього середовища завдяки діяльності його творців, він розкриває найбільше эстетически коштовне в природному матеріалі, представляючи ще одну сторону континуума, збагаченого творчістю людей.

В усіх сферах діяльності, зв'язаних з перетворенням живої природи, ландшафту за законами краси, - від виведення нових сортів декоративної флори, эстетической організації сільськогосподарських площ до камерних форм садового мистецтва - виявляється принцип просторової єдності як важливої умови збереження природного середовища обитания людини. Реалізація цього принципу здійснюється в природотворческой діяльності суспільства, що одержує усе більш конкретне оформлення як самостійний вид мистецтва. У цьому виді творчості природа не тільки середовище, у якій відбувається адаптація суспільства. Тут людство опредмечивает себе і, розширюючи свій світ у процесах эстетического перетворення природи, збагачує, продовжує її і чим далі, тим змінює її ширше й істотніше. Створюються реальні передумови для виходу за рамки окремих природних і художньо оформлених природних ансамблів, їхнього об'єднання в композиційне ціле на цілісн-нормативної эстетической основі.

Суспільство, будучи частиною глобальної системи, впливає на якісну сторону системи в цілому. Академік В.Г. Нестеров вважає, що вся історія людства являє собою повчальну характеристику його діяльності по перетворенню живої природи в умовах її розвитку. "Такий підхід людини до навколишнього середовища викликався, викликається і буде викликатися тим, - пише він, - що природа, усупереч деяким поглядам, не цілком досконала і може бути перетворена в нові, більш ефективні форми. Весь період свого існування людина прагнула змінити природу у своїх інтересах і досягав у цьому відношенні успіхів тоді, коли умови середовища відповідали умовам існування нових видів і форм організмів".