Поняття, завдання та об'єкти екології

Велика заслуга в дослідженні українських чорноземів В.В.Докучаєва (1846-1903), результати цих досліджень викладені в головній книзі вченого - "Руський чорнозем". Створений і очолюваний ним Ново-Александріївський інститут сільського господар¬ства та лісівництва (нині Кіровоградська обл.) став осередком інтен¬сивного розвитку ґрунтознавства. Грунт з того часу стає не просто пи¬лом чи набором мінеральних елементів, а самостійним тілом природи.

Пер¬ший науковий центр екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 році. Це був сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центріВ.В.Станчинським (1930-1940), були з багатьох поглядів піонерними й оригінальними. Його праця «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною в області вивчення зв'язків між організмами в ценотичних системах; ще за 10 років до В.Н.Сукачова вчений підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів.

Відкриття нашого земляка В. І. Вернадського, який був першим президентом Академії наук України і засновником кількох сучасних наук, посідають особливе місце в історії екології. Він довів наявність широ¬комасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість вже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував вчення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини. В.І.Вернадський вперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об'єктивно оцінити масштаби біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв'язку людини з природним середовищем.

Виходячи з вчення Г.Ф.Морозова про ліс як "географічне середо¬вище" та В.В.Докучаєва про землю як "історичне тіло", в Україні успішно розвивалися на екологічній основі

• лісова типологія (Алексєєв, Погребняк, Воробйов, Остапенко, М'якушко, Герушинський, Молотков, Пастер¬нак, Парпан, Гаврусевич);

• лісова фітоценологія (Травлєєв, Шеляг-Сосонко, Гончар);

• фітоценологія альпійських лук (Малиновський);

• міська фітоценологія (Соломаха);

• криптоіндикація (Кондратюк);

• біогеоценологія (Голубець);

• созологія (Стойко);

• степове лісорозведення (Висоцький, Бельгардт, Травлєєв);

• фітомеліорація (Б'яллович, Лаптєв, Кучерявий);

• раціональне лісокористування (Генсірук);

• дослідження штучних лісів України (Белгардт);

• екологія залізобактерій, алелопатія (Холодний);

• дендрохронологія (Коліщук) та ін.

В по¬воєнний період велика увага українських екологів була спрямована на вивчення техногенних і урбогенних впливів на природні екосистеми (Ількун, Тарабрін, Кондратюк, Кучерявий).