Природоохоронна діяльність у Вінницькій області
Починаючи з 1961 року водна ерозія з року в рік охоплює все більші території. Так, за період з 1961 р. по 1980 р. площа еродованих ґрунтів збільшилась на 67,4 тис. га (13%), з 1980 р. по 1990 рік – на 58,9 тис. га, (10%), а з 1991 р. по 1996 р. зменшилась на 21,9 тис. га (4%), що пояснюється, насамперед переведенням ріллі на схилах більше 70 в інші види сільськогосподарських угідь (кормові).
В 1983 році Південним відділенням Українського науково – дослідного інституту захисту ґрунтів від ерозії виконані роботи по визначенні втрат від ерозії ґрунтів у Вінницькій області.
Із приведених результатів виходить, що Вінницька область за всю історію землеробства втратила 140,6 тис. га умовних сільськогосподарських угідь, в тому числі біля 103 тис. га умовної ріллі.
Для відновлення втраченої за ці роки родючості 1 га еродованої ріллі необхідно внести в середньому біля 1000,0 т гною, 9,0 т аміачної селітри, 17,1 т простого суперфосфату і майже 80,0 т калійної солі.В результаті водної ерозії щорічно в області втрачається 5,9 млн. т ґрунту, який містить 153,5 тис. т гумусу, 8,8 тис. т азоту, 8,1 тис. т фосфору і 81,9 тис. т калію. В перерахунку на еквівалентну кількість добрив ці втрати виражаються втратами 2,3 млн. т гною, 25,2 тис. т аміачної селітри, 43,1 тис. т суперфосфату і 199,6 тис. т калійної солі.
Як бачимо, водна ерозія наносить величезні втрати сільськогосподарському виробництву області.
Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов’язано з багатьма причинами. Однією із них є нераціональне використання землі, якому сприяє:
інтенсивне розорювання схилових земель (більше 30) і вирощування на них просапних культур (особливо цукрових буряків);
відсутність комплексів в проведенні протиерозійних заходів;
перенасичення просапними культурами структури посівних площ.
Відповідно нормативів для оцінки ерозійної небезпеки: розораність території області – 65%, сільськогосподарських угідь – 86%, в тому розораність схилів > 20 – 80%, співвідношення ріллі до стабільних земельних угідь (сіножаті, пасовища, ліси, болото) – 2,7, - клас ерозійної небезпеки в області – сильний і катастрофічний.
Для одержання максимального врожаю і високої якості продукції необхідно створити і підтримувати оптимальну реакцію ґрунтового розчину. Більшість сільськогосподарських культур вимагає слабокислу та близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину.
Ґрунти області мають в основному слабокислу, близьку до нейтральної та нейтральну реакцію ґрунтового розчину (1165,8 тис. га – 92,2% від обстеженої площі). Тільки 97,8 тис. га потребують першочергового вапнування (таблиця 5).
Систематичне внесення фосфорних добрив істотно підвищує вміст як загального фосфору, так і його рухомих форм. Інтенсивність нагромадження доступних фосфатів неоднакова на різних типах ґрунтів. 88,2% або 1113,9 тис. га обстежених ґрунтів мають середній, підвищений, високий і навіть дуже високий вміст рухомого фосфору і тільки 149,7 тис. га або 11,8% - низький і навіть дуже низький.
Родючість ґрунтів щодо калію визначається динамічними показниками вмісту його рухомих і фіксованих сполук, зумовлених генетичними властивостями ґрунтів. Збільшення вмісту рухомого калію у ґрунтах пов’язано насамперед із внесенням добрив. Взаємодіючи з ґрунтом, калійні добрива створюють сполуки різної розчинності, рухомості і доступності сільськогосподарським культурам. В межах кожного типу ґрунтів здатність поповнювати запаси обмінного калію в міру його засвоєння культурами різна. Так 879,5 тис. га або 69,6% ґрунтів області характеризуються підвищенням, високим і навіть дуже високим вмістом обмінного калію, 380,4 тис. га (22,5%) – середнім і 3,7 тис. га (0,3%) – низьким.
Перевищення мінеральних добрив над органічними може обумовлювати істотні зміни вбирного комплексу чорноземних ґрунтів. За даними стаціонарних дослідів при такому співвідношенні збільшується рухомість гумусу, з колоїдного комплексу вилуговується кальцій, відбувається підкислення ґрунтового розчину.