ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ
Якщо в минулому, незважаючи на безповоротні зміни навколишнього середовища, що відбувалися на локальному або регіональному рівнях, природа сама справлялася з промисловими та іншими відходами, які поступали в біосферу, оскільки їх загальний об’єм не перевершував її здібності до самоочищення, то в цей час, коли загальний обсяг забруднення природи істотно перевищує її здібності до самоочищення і самовідновлення, вона вже не в змозі справитися з наростаючими антропогенними перевантаженнями. У зв’язку з цим людство вимушено взяти на себе відповідальність за збереження природного середовища мешкання життєпридатним. Виникла гостра потреба в забезпеченні здорового життєвого середовища для нинішнього і майбутнього поколінь силами самої людини.Роздуми про день наступний стають нагальною потребою суспільства. Технократична цивілізація опинилася на різдоріжжі, і передбачуваний вибір не можна назвати багатим: або подальше проходження шляхом дестабілізації і руйнування до глобальної екологічної катастрофи, або принципово новий шлях розвитку, заснований на абсолютно інших етично-філософських принципах, на ідеї рівнопраного співіснування Людини і Природи. Проблема філософських аспектів у взаємовідносинах “Людина—Природа—Цивілізація” є надзвичайно обширною і багатоплановою. Метою даного розділу було висвітити основні з них, охарактеризувавши ситуацію, в якій виявилося людство внаслідок невиправдано різкого зміщення ціннісних орієнтирів і загального розбалансування відносин в найскладнішій системі “Людина—Природа”. Основні філософські позиції з даного питання, проекти виходу з кризи, що пропонуються вченими і філософами
XIX-XX ст., можливості альтернативних шляхів розвитку будуть розглядатися в наступному розділі роботи.
РОЗДІЛ IIІ:
ПОШУКИ ШЛЯХІВ ВИХОДУ З ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.
Отже, етично-філософські принципи технократичної цивілізації, націлені на подальше і все більше збільшення влади Людини над Природою, виявилися неспроможними. Людство стоїть перед вибором, результатом якого є вирішення питання про його власне виживання і про подальший розвиток. Мова йде про вибір шляху.
З самих суворих розрахунків ми сьогодні вже знаємо, що ніякі безвідходні технології і інші природоохоронні дії при всій їх абсолютній і життєвій необхідності самі по собі не здатні вирішити проблему рятівного взаємовідношення Людини і Природи. Треба, ймовірно, набагато більше. При нинішній незбалансованості виробництва і споживання з природними циклами біосфери подібні заходи допоможуть лише виграти деякий час для більш радикальної перебудови всієї системи загалом, і в найбільшій мірі — людської свідомості.
Отже, шлях названий: це перебудова передусім людської свідомості щодо природи, розробка принципово нових засад взаємодії Людини і Природи, принципово інший шлях розвитку цивілізації. А до такої перебудови не можна приступити без досить цілісної філософської концепції того, що ми називаємо місцем Людини у Всесвіті.
Не маючи можливості розглянути в даній роботі основні етапи еволюції філософських поглядів на цю проблему, ми зупинимося на основних спробах її вирішення в XIX ст., які мають опосередковану проекцію і на день сьогоднішній. XIX по праву можна назвати століттям видатних наукових відкриттів. Створення еволюційної теорії Дарвіна привнесло і в біологію, також як в механіку і фізику, ідеї руху і розвитку. Саме в середині XIX століття, тобто в той час, коли створювалася теорія походження видів, був встановлений другий початок термодинаміки, і розуміння його значення для фізики співпало із затвердженням дарвінізму. У II пол. XIXст. сталося очевидне розмежування наук на точні, природні і суспільні. І всі ці дисципліни розвивалися окремо. Вважалося, що кожна з 3-х сфер нашого світу існує кожна сама по собі, і, принаймні, підкоряється своїм власним законам. Однак в тому ж XIXст. почали формуватися і інші тенденції. Вони йшли, головним чином, від філософії і релігійного мислення. Ще Кант звернув увагу на суперечність в тій картині світу, яка склалася до XVIIIст.: Космос, Всесвіт самі по собі і феномен людини сам по собі. У такій постановці дуже багато чого виявилося за кадром наукового мислення. Ще більш різко сказав про це І.Одоєвський: «європейський раціоналізм підвів нас до схованок істини, але відкрити він їх не зможе» [11,3].
І ось в Росії у II пол. XIXст. виникає своєрідний умонастрій, званий тепер російським космизмом. Ця течія, яка в філософії була представлена цілим рядом блискучих розумів, таких, як І.Киреєвський, Вл.Соловьев, Н.Федоров, П.Флоренський, Н.Лосський; а в літературі — Л.Толстим, Ф.Достоєвським. Воно не було школою в суворому науковому розумінні цього слова. Це був сам умонастрій широких кіл російської демократичної інтелігенції. Ось його основні межі:
- Людина — основна частина Природи;