УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ І ОХОРОНОЮ ПРИРОДИ ТА ЇХ ПЛАНУВАННЯ

МОНПС відає у встановленому порядку дозволом на захоро¬нення (складування) промислових, побутових та ін¬ших відходів, на викиди шкідливих речовин в навколишнє середовище, на спеціальне водокористування, на користу¬вання тваринним світом і споживання атмосферного по¬вітря для виробничих потреб, користування кадрами для проведення геологорозвідувальних робіт, затверджує роз¬рахункові лісосіки і здійснює контроль за відводом земель під усі види господарської діяльності.

У складі МОНПС функціонують: Головне управління економіки і організації природокористування, Головне уп¬равління науково-технічного прогресу і екологічних нормативів. Головне контрольно-інспекційне управління, Головна державна екологічна експертиза, Головне управління міжнарод¬ного співробітництва, Управління пропаганди екологічних знань, Управління капітального будівництва і матеріально-технічного забезпечення.

МОНПС має місцеві органи на всіх рівнях територіального управління — областей, районів, міст. Введення подвійної підпо¬рядкованості територіальних органів управління МОНПСу та місцевим Радам народних депутатів відповідає ролі місцевих Рад у вирішенні питань охорони навколишнього середовища, визначеній статтями Конституції України та розділом IV Закону про охорону навколишнього природного середовища. Ці положення дають змо¬гу залучити до вирішення завдань з охорони навколишнього сере¬довища служби Рад народних депутатів (планове управління, уп¬равління капітального будівництва та ін.), а отже, уникнути необ¬хідності їх створення в межах територіальних органів МОНПСу.

Територіальними органами управління охороною навко¬лишнього середовища є відповідні відомства МОНПСу та відділи охорони природи виконкомів Рад народних депу¬татів.

З переходом на повний госпрозрахунок і нові методи економічного управління згідно з Законом про державне підприємство на рівні підприємств охорону навколишньо¬го середовища здійснює адміністрація. Тут приймаються рішення з питань природокористування, здійснюються практичні заходи щодо охорони навколишнього середови¬ща від забруднення виробничими і господарськими відхо¬дами, стічними водами.

Як правило, один із заступників керівника підприєм¬ства відповідає за охорону природи.

Удосконалення управління в галузі охорони і відтво¬рення природних ресурсів повинно відбуватися шляхом уточнення ролі і місця територіального і галузевого фак¬торів у формуванні основних якісних параметрів навко¬лишнього середовища.

Водночас слід враховувати, що в системі планового уп¬равління раціональним природокористуванням провідним є територіальний підхід. Це означає, що повноправним розпорядником природних ресурсів, які залучаються в сфе¬ру виробничої діяльності, є Ради народних депутатів. Зав¬дання полягає в тому, щоб надані місцевим Радам права використовувались якнайефективніше, поєднували в собі територіальні і галузеві інтереси, орієнтували виробничогосподарську та експлуатаційну діяльність промислових підприємств і об'єднань, міністерств і відомств на вирішен¬ня актуальних екологічних проблем.

3. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

В останні роки все більше уваги приділяється адаптивним про¬цедурам оцінки екологічної ситуації і прийняття рішень в управ¬лінні природокористуванням. Причина цього — глибоко дослід¬жені теорією і підтверджені практи¬кою факти, які свідчать, що:

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і в часі, через що суджен¬ня про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони грунтуються на вияв¬лених на даний момент тенденціях розвитку окремих процесів;економіко-виробничі та екологічні системи, маючи влас¬тивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають свою пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні яких вони переходять в

якісно інший стан;

збитки від прорахунків у плануванні і відхилень при втіленні в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, що відбулися, без самонавчання всієї системи.