Антропогенний_вплив_

За дією на ґрунт і рослини меліорація поділяється на декілька видів. Агротехнічні меліорації передбачають суттєве поліпшення агрономічних властивостей ґрунту шляхом оптимального обробітку із застосуванням спеціаль¬них прийомів — переривчастого боронування, щілинування, лункування та інших прийомів для затримання снігу та стічних вод.

Лісотехнічні меліорації здійснюються з метою поліпшення водного ре¬жиму та мікроклімату, захисту ґрунтів від ерозії шляхом заліснення схилів, балок і ярів, вододілів і рухомих пісків, розведення лісів загального агроно¬мічного призначення.Хімічні меліорації поліпшують агрохімічні і агрофізичні властивості ґрунтів шляхом використання вапна, гіпсу, дефекату, торфу, сапропелів, компостів, гною та інших матеріалів, що збагачують ґрунт на органіку.

Гідротехнічні меліорації спрямовані на поліпшення водного режиму шляхом обводнення або осушення, правильним регулюванням водного режи¬му ґрунту.

Всі ці види меліорації потрібно застосовувати лише на основі науково обґрунтованих потреб, щоб не погіршити стан земель.

4. Міжнародний досвід і міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища. Екологічне виховання населення

Механізм управління процесом природокористування у більшо¬сті країн сформувавсь у 70-х роках XX ст. Він відзначається висо¬ким організаційним рівнем, гнучким застосуванням адміністратив¬но-нормативних методів у поєднанні з фінансово-економічним стимулюванням приватного сектора, активним використанням най¬новіших досягнень НТП. У більшості країн уряди мобілізовували матеріальні, фінансові, науково-технічні ресурси для вирішення за¬вдань охорони довкілля і досягли певних результатів у цьому на¬прямі. В середині 70-х років Японія вийшла на перше місце серед розвинених країн за обсягом природоохоронних витратах питома вага у ВНП Японії становила від 3,0 до 5,5 %, тоді як у США в цей період — 0,8 %, ФРН — 0,8, Швеції — 0,5 — 0,9, Італії — 0,4, Нідер¬ландах — 0,04 %. В основу екологічної політики економічно розви¬нених країн було покладено три принципи:

• принцип профілактики, або превентивний; сутність його поля¬гає в тому, що нові проекти держави та економіки мають створюва¬тися так, щоб уникнути ускладнення будь-яких екологічних проб¬лем;

• принцип відповідальності; сутність його — в посиленні відпо¬відальності забруднювачів навколишнього середовища;

• принцип кооперації; його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і грома¬дяни.

Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий ком¬плекс правових інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються.

Від початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято “Основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього се¬редовища”}— так називався цей закон в Японії. У США він мав на¬зву “Закон про національну політику в царині охорони навколиш-1 нього середовища”.

У цих законах було вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які мали забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють.;

Наприклад, у законодавстві Японії вперше було дано правову дефініцію терміна “Когай” (суспільні збитки), якими було названо “...будь-яку ситуацію, коли здоров'ю людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків забрудненням атмосфе¬ри, води і ґрунтів, шумом, вібраціями, просіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виникли внаслідок промислового ви¬робництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності”.

Для розвитку положень вищезгаданого закону було прийнято спеціальні законодавчі акти, спрямовані на спеціальне попереджен¬ня та усунення порушень якості окремих компонентів середовища. В основу законодавчої піраміди було покладено численні норматив¬ні акти (постанови, накази, правила тощо) органів місцевої влади, які найбільшою мірою враховували природно-географічну та соціально-економічну специфіку того чи іншого регіону.У цьому законі центральне місце відведено розділам, які регла¬ментують головні напрями діяльності держави у сфері охорони нав¬колишнього середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, керівництво розробленням і ре¬алізацією програм контролю за забрудненням середовища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього закону положення про несення приватними підприємствами всіх або часткових витрат на охорону довкілля. У США вже 1970 р. сформульовано положення про обов'язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності. У спеціальних законах було сформульо¬вано конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, бо¬ротьби з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й ток¬сичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шумом, несприятливими вібраціями та запахами. Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологічну освіту, що його в більшості розвинених країн було прийнято на початку 70-х років. У високорозвинених країнах діє чіткий механізм реалізації екологічного зако¬нодавства — його правового та екологічного аспектів. Законодавст¬во більшості країн установлює відповідальність власників потенційно небезпечних об'єктів і необхідність відшкодування зби¬тків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забруд¬ненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного приро¬доохоронного закону супроводжується виділенням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища. Так, у США 1972 р. конгрес прийняв “Закон про чистоту водного середо¬вища”, на реалізацію якого було виділено 18 млрд.. доларів на най¬ближчі три роки; інвестиції було використано на будівництво муні¬ципальних очисних споруд, які наполовину завантажені переробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ хімічних та ін¬ших небезпечних відходів у 1980 р. було виділено 1,6 млрд.. доларів (“Закон про суперфонд”), а 1986р.— ще 8,5 млрд.. (“Новий закон про суперфонд”).