Поняття, завдання та об’єкти екології

Рис. 2. Рівні організації матерії та поле діяльності сучасної екології

Включаючи біоструктури, вони йдуть від субелементарних части¬нок типу кварків аж до Всесвіту в цілому. Ця схема корисна тим, що дає змогу порівняно чітко вказати ті рівні, які охоплюються всі¬ма сучасними природничими науками:

•біологія займає¬ться рівнями 4—14;

•хімія - насамперед рівнями 2—4, але її застосування поширюються на інтервал 5—18;

•найзагальніші закони фізики стосую¬ться всіх рівнів, хоча макси¬мальна активність цієї науки спостерігається на обох кінцях цього ряду (1—4 і 14—20);

•у наш час екологія торкаєть¬ся насамперед рівнів 10—15, але в майбутньому, кооперую¬чись з іншими науками, може поширити свою увагу як на ви¬щі (16, 17), так і на нижчі (6— 9).

З рисунку випливає, що най¬простішим об'єктом у екології є окремий цілісний організм. Це може бути і одноклітинна водорость, і величезний три¬дцятиметровий кит. Екологія досліджує явища, які займають рівні організації живої природи, зображені на рис.3: організму, виду, популяції, біоценозу, біогеоценозу, біосфери.Рис. 3. Ієрархія організмових систем у біосфері

Отже, предметом вивчення екології є переважно системи, розміщені вище рівня організмів, - популяції й угруповання. Іншими словами, -

екологія вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою, утворюючи із оточуючим середовищем певну єдність (тобто систему), в межах якої здійснюється процес трансформації енергії й органічної речовини.

Структура науки про довкілля, місце екології в системі наук

З виходом екології на глобальний – біосферний рівень, унаслідок появи нових практичних потреб, обумовлених роз¬витком технологій, йдеться про інтеграцію та диференціацію еколо¬гічних знань. Унаслідок цих двох протилежних, але взаємо-обумовлених процесів ускладнюється структура екології, з’яв¬ляються нові підрозділи, а сама наука поширює свої межі пі¬знання за рамки біологічної науки.

Оскільки екологія сформувалася в принципово нову інтегровану дисципліну, то не дивно, що існує кілька класифікацій основних складових частин екології. Одні автори приділяють більше уваги загально-філософським і культурним аспектам, другі - соціальним, треті - еколого-економічним, четверті - біоекологічній деталізації.

Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук (рис.1). При цьому екологія залишилася точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об’єкти та їх сукупність, але вона стала й гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів.

До цього часу не вироблена єдина класифікація розділів, які входять в екологічну науку.

Сучасна екологія, по суті, розчленована на чотири взаємопов’язаних, але до певної міри самостійних, розділи, що логічно виходять один з одного, і поділяють екологію за розмірами об’єктів вивчення:

1. Аутекологія (екологію організмів) вивчає взаємозв’яз¬ки представників виду з оточуючим їх середовищем. Цей розділ екології займається, головним чином, визначенням меж стійкості виду і його став¬ленням до різних екологічних факторів. Аутекологія вивчає також вплив середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організмів.

2. Демекологія (екологію популяцій) описує ко¬ливання чисельності різних видів і встановлює їх причини. Цей розділ ще називають динамікою популяцій, або популяційною екологією.