Державне регулювання сільського господарства та АПК

Основна мета “зелених планів” - стимулювання підвищення продуктивності праці в сільському господарстві, науково-технічного прогресу і концентрації виробництва, підвищення конкурентоздатності великих господарств, покращення аграрної структури. Соціальна мета “зелених планів” - досягнення паритету, тобто рівності доходів, соціальних та інших привілеїв для зайнятих в сільському господарстві та інших галузях економіки.Вони - засіб індустріально-економічної перебудови сільського господарства. Вони включають законодавчі акти окремих країн, які визначають умови, норми і характер державного втручання в сільське господарство, а також довгострокові плани його розвитку.

“Основний сільськогосподарський закон” ФРН передбачає:

1. поліпшення аграрної структури: проведення комплексу державних заходів по модернізації сільського господарства і якісному перетворенню його продуктивних сил (укрупнення господарств, ліквідація їх роздробленості та ін.);

2. переселення у міста тих селян, які припиняють свою участь в сільськогосподарському виробництві;

3. скорочення безробіття і неповної зайнятості в сільській місцевості шляхом створення тут промислових підприємств;

4. допомога рентабельним господарствам, які вирощують зернові культури і картоплю;

5. підвищення доходів працівників, що зайняті в сільському господарстві, до рівня зарплати промислового робітника відповідної кваліфікації.

“Зелені плани” конкретизуються в довгострокових і річних планах, в яких визначаються суми державних асигнувань на сільське господарство, їх розподіл по видах, конкретні форми державного втручання і впливу на сільськогосподарське виробництво: податкові пільги, дотації на придбання палива, сільськогосподарських машин та добрив.

Кооперація. Згідно оцінок, у світі діє близько 1 млн. кооперативних організацій більш як 120 видів і різновидів, які об’єднують біля 600 млн. чоловік. На протязі останніх 50 років кооперативним рухом були охоплені 100% сільських господарів в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах та Японії. В ФРН та Франції кооперативи об’єднують 80% всіх сільськогосподарських підприємств, в США, Італії, Великобританії - 25-30% фермерських господарств. Дуже часто фермери приймають участь у 2-3, або навіть в 4-5 кооперативах різної спеціалізації.

Сільськогосподарська кооперація включає об’єднання по переробці і реалізації сільськогосподарської продукції, постачанню засобами виробництва, кредитуванню, виробничому обслуговуванню, а також виробничі кооперативи. В сучасних умовах в одній кооперативній організації часто суміщаються різні функції по обслуговуванню фермерів.

Індустріалізація сільського господарства стимулювала розвиток кооперативного виробничого обслуговування фермерських господарств: обробку грунту, меліоративні роботи, внесення добрив, збирання врожаю, заготівлю кормів. Техніка, яка використовується для проведення таких робіт, може знаходитись як в індивідуальній, так і в колективній власності членів кооперативу, і застосовуватись по черзі фермерами або за допомогою власників машин.

Кооперативи надають послуги по матеріально-технічному обслуговуванню техніки, забезпеченню електрикою та зв’язком, консультаційно-інформаційного плану та ін. Діють об’єднання по водопостачанню, обслуговуванню теплиць з постачанням необхідного посадкового матеріалу, по покращенню і використанню пасовищ.

Виробнича кооперація на Заході значного розповсюдження не має. Виробничі кооперативи звичайно об’єднують невелику кількість ферм, які належать близьким родичам. Існують об’єднання типу “часткової інтеграції”: сумісне використання будівель, приміщень для худоби, обладнання тощо, які знаходяться, як правило, в груповій власності. Звичайно в груповій власності знаходиться новітнє обладнання, яке обслуговується найманими робітниками. Члени кооперативу в цьому випадку виступають як акціонери.

Національне законодавство про кооперативи базується на принципах, рекомендованих Міжнародним кооперативним альянсом: відкритого членства, демократичного характеру управління, недопустимості збагачення одного члена кооперативу за рахунок інших, суворого обмеження процента нарахувань на капітал у випадку розподілу прибутку за паями, активного співробітництва кооператорів, проведення виховної та просвітницької роботи серед своїх членів.