Антимонопольне законодавство
“Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки” ставила завдання за допомогою антимонопольної політики зруйнувати державні та господарські монопольні структури та сформувати нові, які забезпечать розвиток конкуренції товаровиробників, продажу товарів та надання послуг.
Першим антимонопольним законом був закон Шермана (США, 1861 р.) – “Закон, направлений на захист торгівлі і промисловості від незаконних обмежень і монополій”. В 1914 р. він був доповнений Законом про федеральну торгову комісію США та “Законом Клейтона”.
Від цих законів бере початок розвиток антимонопольного законодавства на Заході, яке діє сьогодні в усіх країнах з ринковою економікою. В багатьох країнах створені спеціальні урядові або парламентські органи по контролю за діями монополій і захисту конкуренції.
Доктрина “раціональності”. Дії виробників, які можуть вести до обмеження конкуренції, розглядаються з точки зору їх впливу на прогрес в цілому. Так, Конгрес США в 1984 р., враховуючи зрослу іноземну конкуренцію, прийняв закон про співробітництво в національних наукових дослідженнях. Мета його – усунути перешкоди в цій галузі, які виникають з дією антимонопольного законодавства. Згідно закону, сумісні науково-виробничі венчури не підлягають переслідуванню за антимонопольним законом.
Патент надає його власнику монопольні права на використання його винаходу. Таке право – важливий матеріальний стимул для винахідника. Антимонопольне законодавство в цьому випадку виходить з доктрини “раціональності”: визнаючи права на патент, воно виступає проти “зло-вживання” ним, тобто проти дій, які надто сильно обмежують конкуренцію. Суд в цьому випадку може вимагати примусового продажу ліцензії на використання патенту за помірною ціною або безкоштовно.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” прийнятий 18.02.1992 р.
В подальшому ряд положень цього закону були конкретизовані у Законах України “Про Антимонопольний комітет України ” (26.11.1993 р.), про захист від недобросовісної конкуренції (7.06.1996 р.), частково в Законі “Про рекламу” (3.07.1996 р.).
Закон забороняє зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісну конкуренцію, неправомірні угоди між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління, визначає організацію державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, повноваження Антимонопольного комітету України.
Монопольне становище – домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару менша 35 %.
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх товарів виробничого призначення (продукції виробничо-технічного призначення), а також в обігу капіталів (фінансів, цінних паперів тощо) визначається в межах території України.
Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).
Зловживаннями монопольним становищем на ринку вважаються: 1. нав’ язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в невигідне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав ’ язування товару, непотрібного контрагенту; 2. обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 3. часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; 4. встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; 5. інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців.