Система органів управління економікою Кабінет Міністрів і підпорядковані йому органи

Указ Президента України “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності ” (від 20.05.99 р. №539/99) встановлює, що єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає відповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія.

Ліцензійна палата України розглядає звернення суб ’ єктів підприємницької діяльності стосовно рішень, прийнятих органами, що видають ліцензії на здійснення такої діяльності. Вона також визначає кваліфікаційні вимоги до фахівців, які здійснюють розгляд заяв про видачу відповідним органом ліцензій на здійснення підприємницької діяльності, встановлює порядок підготовки та атестації таких фахівців.

Принципи підприємницької діяльності: вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно законодавства; вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством. Самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки є на свій розсуд.

Закон України “Про інвестиційну діяльність ” (13.03.1992 р.) визначає джерела ресурсів (інвестицій) для створення та діяльності підприємств.

Інвестиціями визнаються всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об ’ єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.До них належать: 1.кошти, цільові банківські вклади, паі, акції та інші цінні папери; 2.рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності) ; 3. майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; 4 .сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих; 5.права користування землею, водою, ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права; 6 .інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Джерела фінансування інвестиційної діяльності: 1 . власні фінансові ресурси інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та заощадження громадян, юридичних осіб тощо); 2 . позичкові фінансові кошти інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити) ; 3. залучені фінансові кошти інвестора (кошти від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб) ; 4. бюджетні інвестиційні асигнування; 5. безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності зводяться до управління державними інвестиціями та регулювання умов інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціями здійснюють органами влади на базі відповідних планів.

Регулюють умови інвестиційної діяльності шляхом: 1. системи податків з диференціацією об ’ єктів оподаткування, податкових ставок і пільг; 2. проведення кредитної та амортизаційної політики, в тому числі шляхом прискореної амортизації. Пільги по амортизації можуть встановлюватися диференційовано для окремих галузей і сфер економіки, елементів основних фондів, видів устаткування; 3. подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв; 4. державних норм та стандартів; 5. антимонопольних заходів; 6. роздержавлення і приватизації власності; 7. визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами; 8. політики ціноутворення; 9. проведення експертизи інвестиційних проектів та інших заходів.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (30.07.99р.) визначає банкрутство – як визнану арбітражним судом неспроможність боржника виконати свої грошові зобов’ язання перед кредиторами, у тому числі зобов ’ язання щодо сплати податків і зборів (обов ’ язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.