Затратний характер економіки і форми його прояву

- Витратний характер економіки породжувався також оцінкою результатів діяльності підприємств по показнику валової (реалізованої) продукції, яке включає матеріальні витрати. В результаті цього:

- підприємства були зацікавлені у збільшенні матеріальних витрат. Чим більше вони, тим більша валова продукція, вище заробітки. Так, витрати на будівництво молочних ферм у розрахунку на одне скотомісце збільшилися більше ніж у три рази за рахунок неекономічних планіровочних рішень, а також використання більш дорогих конструкцій;- розвивається непотрібна спеціалізація та кооперація виробництва. Багато видів сировини та напівфабрикатів на свому шляху проходять п ’ ять і більше підприємств, і на кожному з них включаються в об ’ єм валової (товарної, реалізованої) продукції. Тому “вал” подібний гумовому метру: чим вище рівень спеціалізації, тим сильніше він розтягується;

- гальмується науково-технічних прогрес, насамперед – ті заходи, які націлені на пониження матеріалоємкості. Так, Брестський завод побутової хімії замінив в аерозольних балончиках фреон пропаном. Тонна фреона коштувала 1300 крб., а спеціально підготовленого пропана – не більше 500 крб. Внаслідок здешевлення балончиків завод втратив 5 млн.крб. валової продукції. В результаті фонд заробітної плати зменшився на 100 тис.крб., меншими стали і інші фонди економічного стимулювання.

Нержавійка з сталі по якісних параметрах не поступається нікелєвій, але не користувалася попитом, так як приблизно у два рази дешевша. Від її випуску постраждав завод, бо це зменьшило вал, “впала” й продуктивність праці, розрахована на основі цього валу. “Схудли” й фонди економічного стимулювання підприємства. Будівельники не хотіли брати труби: це знизило б їм об’єм виробництва в карбованцях та відповідно зменшило б заробітну плату.

Витратному характеру економіки сприяла система стабільних цін, встановлених державою.

На ряд товарів ціни були занижені. Це сприяло нераціональному використанню сировини та матеріалів. Заходи по економії сировини та матеріалів виглядали недостатньо ефективними, так як ефект від їх економії при низьких цінах був незначним. Потреби населення в продовольстві задовільнялися неекономічно: за рахунок споживання тих товарів, які коштували дорого, але для споживача виглядали дешевими через занижених на них цін.

Відхилення ціни від вартості дезорієнтує споживача при виборі товарів, в результаті чого потреби задовільняються при більших, ніж це можливо, витратах.

До зайвих витрат веде встановлення цін по витратах виробництва, а не відтворення. Це зберігає застаріле, неефективне виробництво, затримує заміну його більш ефективним. Так, на думку акад. Аганбегяна, в Донбасі є 30 застарілих шахт. Якщо їх закрити, ресурси, що вивільняться, на інших шахтах дадуть в три рази більше. Висловлювалась думка про те, що сільськогосподарське виробництво доцільно сконцентрувати в кращих природних умовах, скоротивши посівні площі.

Відхилення внутрішніх цін від світових стримує розвиток світової торгівлі. Наближення їх до світових цін сприяє розвитку виробництва тих товарів, які в даній країні обходяться дешевше, і припиненню виробництва тих товарів, які дешевші на світовому ринку. При налагодженому обміні товарів ті ж потреби задовільняються при менших витратах, ніж при власному виробництві.

Витратному характеру економіки сприяла безкоштовність бюджетних коштів, які надавалися підприємствам та організаціям, що приводило до неефективного їх використання, фінансування підприємств під план, а не по конкурсу, слабка дія механізму перепливу коштів туди, де вони могли принести більший ефект.

Директивний характер планування вимагав виконання плану за будь-яку ціну, хоча в ряді випадків це було не доцільно, так як досягалося при занадто високих витратах .

До додаткових витрат приводила недостатня пов’язаність плану з реальним попитом населення, що вело до виробництва продукції, яка не користується попитом. Недостатній зв’язок оплати з кінцевим результатом, стимулювання за проміжний результат також породжували зайві витрати.