Аграрний сектор України і необхідність його реформування. Аграрна та земельна реформа в Україні

51

30

22

15

Обсяги і ефективність сільського господарства по країнах світу в 1990 р.

Все це, а також розпад СРСР, вимагало радикальної перебудови аграрного сектору.

На початку 1991 р. в Україні налічувалося 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис. радгоспів. У них було зосереджено 95% ріллі, вони виробляли 75% валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало до 4 тис. га сільськогосподарських угідь. Протягом наступних 10 років сільське господарство було відкинуто до рівня 40-50-х років ХХ ст.

Це сталося тому, що капітальні вкладення за цей період скоротилися у 20 разів (у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь вони становили у 1999р. 15 грн., яких було недостатньо, щоб придбати ручний інвентар), внесення мінеральних добрив скоротилося майже у 7 разів, витрати на охорону земельних угідь – у 25 разів, що призвело до значного погіршення якості земель, надмірно дискримінаційного диспаритету цін (внаслідок чого з сільського господарства за 1991-1998 рр. було вилучено понад 95 млрд.грн.), тотального зубожіння населення (що катастрофічно знизило попит на сільськогосподарську продукцію), втрати основної частини внутрішнього ринку (через необдуману лібералізацію торгівлі і засилля імпортних товарів нерідко сумнівної якості), диктату МВФ щодо напрямів аграрної політики (зокрема, цілеспрямованого руйнування колективних господарств і насадження фермерських, хибного курсу на пріоритетність приватної власності).

Все це свідчить про необхідність реформування аграрного сектору. Держава сьогодні особливу увагу має приділити цьому важливому сектору економіки.

2. Сутність і особливості аграрної реформи в Україні.

Аграрна реформа – це процес трансформації економічних відносин в аграрному секторі.

Аграрні реформи передбачають трансформацію економічної власності, реформу ціноутворення, оподаткування, рентних платежів, заробітної плати тощо, тобто усієї сукупності економічних відносин.У країнах Центральної і Східної Європи аграрні реформи здійснювалися шляхом заснування акціонерних товариств, ваучерних та державних акціонерних товариств, створення індивідуальних фермерських господарств (заснованих на праці господаря і членів його сім’ї, а також на найманій праці), кооперативів та ін.

Переважає за таких перетворень колективна форма власності. Так, у Східній Німеччині в середині 90-х років ХХ ст. новостворені селянські господарства (середній розмір ділянок – до 140 га) разом з особистими підсобними господарствами використовували менше 20% сільськогосподарських угідь, нові кооперативи (середній розмір ділянок – приблизно 1500 га), майже 40%, товариства з обмеженою відповідальністю (до 950 га) – менше 25% угідь. У Чехії селянські господарства використовують менше 20% угідь, нові сільськогосподарські кооперативи – майже 50%, господарські товариства – 17%. Винятком з цієї закономірності є Польща (де на селянські господарства припадає майже 75 угідь), Албанія і Румунія.

В Україні аграрна реформа розпочалася в грудні 1990 року. Тоді, ще за радянських часів, Верховна Рада Української РСР ухвалила Постанову «Про земельну реформу», відповідно до якої всі землі було оголошено об’єктом земельної реформи. А вже в березні 1992 року (усього через 15 місяців) Верховна Рада прийняла нову Постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», уперше поставивши завдання з приватизації землі.

То були цілком логічні і політично виважені кроки нової влади молодої Української держави.