Загальна характеристика ЗЕД в Україні
3) нестабільність. Вільне коливання валютних курсів може впли¬вати дестабілізуюче на внутрішню економіку. Значні коливан¬ня курсу можуть викликати депресію в галузях, що виробля¬ють товари на експорт. Якщо курс гривні падатиме, з'являться інфляційні тенденції, збільшиться експорт, піднімуться ціни на імпорт. Якщо курс гривні зросте, скоротиться експорт, збіль¬шиться імпорт, може виникнути безробіття, знизиться інфля¬ція.
Фіксовані валютні курси встановлюються деякими країнами з ме¬тою усунення недоліків системи гнучких курсів. При зміні попиту й пропозиції держава для стабілізації закріпленого нею курсу валюти повинна прямо чи побічно втручатися в функціонування валютного ринку. Існує кілька способів такого втручання:
1. Використання валютних резервів. Для цього держава шляхом переговорів з МВФ обговорює розмір стабілізаційного фонду для підтримки курсу національної валюти. МВФ рекомендує також валютний коридор, коли курс валюти може змінюватися в установлених межах.
2. Уведення прямого контролю за торговими й фінансовими потоками. Зокрема, можна скоротити імпорт шляхом уведення мита або квот, субсидування деяких експортних товарів. Го¬ловна проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що скорочується обсяг світової торгівлі, деформується її структура.
3. Валютний контроль: раціонування. Уряд може висунути вимо¬гу про продаж йому всієї валюти, отриманої експортером. Пі¬сля цього він, у свою чергу, розподіляє, або раціонує, цей не¬великий запас валюти між різними імпортерами, яким вона потрібна. Таким чином обмежується розмір імпорту. Негатив¬ним наслідком такого контролю є порушення зв'язків, які склалися, дискримінація окремих імпортерів.
4. Деякі заходи внутрішнього макроекономічного регулювання, наприклад податкова й грошова політика, за яких усувається нестача валюти, обмежується попит на імпортні товари та ін.
Загалом система регульованих національними банками плаваю¬чих валютних курсів (з метою недопущення різних стрибків) визна¬на як переважна в налагодженні раціональних міжнародних зв'язків.
Організація міжнародної торгівлі відіграє суттєву роль у вирішен¬ні центрального питання економічного життя: ідо виробляти, скільки й для кого? Часткову відповідь на це запитання ми дали раніше.
Зовнішньоекономічна діяльність передбачає співробітництво кра¬їн, які значно різняться національною вартістю продукції, станом платіжних балансів, фінансово-бюджетних та грошово-кредитних систем. Конкретні форми й засоби державного регулювання засто¬совуються в процесі здійснення зовнішньоекономічної політики. Основні типи зовнішньоторговельної політики - протекціонізм та політика вільної торгівлі.
Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких пе¬решкод щодо надходження в країну іноземних товарів, проте ніко¬ли не вдавалося проводити її на практиці. Прихильники цієї політи¬ки - країни, які здатні перемагати в конкурентній боротьбі.
Завдяки вільній торгівлі, яка базується на принципі порівнянних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного викори¬стання ресурсів і вищого рівня добробуту. Але попри докази на користь вільної міжнародної торгівлі ще й досі існує практика про¬текціонізму.
Протекціонізм - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних захо¬дів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. У цьому випадку реально національне виробництво, захищене від іноземної конкуренції, може опинитися під загрозою виникнення застійних явищ.
Існують такі протекціоністські заходи:
а) система протекціоністських мит, які призначені для захисту вітчизняних товаровиробників, а також забезпечення бюджету додатковими надходженнями від податків;