Походження та сутність держави
Місцеве самоврядування - політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (гро¬мадах) через самоорганізацію місцевих жителів за згодою й допомогою держави.
Система органів демократичної влади створювалась у три¬валій боротьбі громадян і держави, в перебігові революцій і контрреволюцій. Як наслідок тривалої політичної боротьби, з часом виникли концепції про соціальну відповідальність держави, прогресивне соціальне законодавство й податкову полі¬тику, більш справедливий розподіл національного багатства і соціальний захист громадян. Цей процес триває і досі, хоча хвиля неоконсерватизму і розкриває вади ідеології держави загального достатку (зростання бюрократичного апарату, прояви соціального паразитизму, зменшення ініціативи, ризику, індивідуальної відповідальності).
Навіть у найдемократичніших країнах не вдається повніс¬тю усунути джерела конфліктів і уникнути протиріч між сус¬пільством, індивідом і державою. Ці протиріччя є джерелом соціальної напруги. Рівночасно вони стимулюють розвиток полі¬тичної системи, пошуки оптимальних варіантів у найважливі¬шому ланцюзі політичної системи - державі. Тому слід звер¬нути увагу на такий складник державної структури, як орга¬нізація роботи державної адміністрації. Раціональну модель державного механізму розробив німецький соціолог М.Вебер. Головні її положення: парламентське законодавство, сувора правова регламентація, ієрархія функцій і компетенції дер¬жавних інститутів; необхідність професіональних чиновників, для яких характерні висока компетентність, моральний і ма¬теріальний престиж посади; ієрархія відповідальності та обов'язків чиновників, яка охороняє їх від некомпетентного і необгрунтованого втручання як зверху, так і знизу; непов'язаність державних службовців з інтересами класів, партій і груп; виконання ними функції амортизаторів соціальних конфлік¬тів; зорієнтованість чиновників не на винесення політичних рішень, а лише на Їх виконання.
М. Вебер підкреслював, що з узяттям політичної влади од¬разу ж постає питання про управлінський апарат, який тільки й може реалізувати волю політичних діячів. Практичне здій¬снення політики перебуває в руках чиновників. Перемога в боротьбі за владу не дає нічого, якщо немає ефективного механізму контролю за державними службовцями.За всієї теоретичної досконалості навіть система М. Вебе¬ра не здатна врахувати всіх складнощів і перипетій, що вини¬кають у процесі функціонування держави і структурування державної влади Отож, вирішувати ці проблеми належить із врахуванням умов, що виникають чи історично склались у кож¬ному конкретному суспільстві.
IV. Типологія держав.
Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом та рівнем розвитку суспільства. При незмінних формальних признаках (територія, публічна влада, суверенітет) держава зазнає серйозниз змін під час суспільного розвитку.
Особливості історичних періодів у розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різні часи все ж таки дають змогу виявити важливі спільні риси, що характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державотворення, робили ще Арістотель та Полібій. Арістотель вважав, що основними критеріями класифікаціїї держав були кількість правлячих та здійснювана державою мета. На думку Полібія, зміна типів держави - процес природній. Держава розвивається по нескінченому кругу, котрий містить фази зародження, становлення, упадку та зникнення держави. За основу зміни цих циклів Полібій брав зміни у співвідношенні державної влади та людини.
Велика кількість наукових підходів в оцінкі цього надзвичайно складного та неоднозначного суспільного явища стало об'єктивною основою концептуального плюралізму типології держав.
а). Спочатку розглянемо таке поняття як форма держави. Воно тісно пов'язане з типологією держав.
Форма держави - це спосіб організації та здійснення державної влади на території даної країни.
Вона містить три взаємопов'язаних компоненти:
Форма державного правліня.
Форма державного устрою.