Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області

Що ж до включення в списки громадян, яким надавалося право на середню земельну частку, а також працівників соціальної сфери села, то на той час це узгоджувалось із відповідним положенням Земельного кодексу України. І хоч, згідно з Указом Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”, така норма прямо не передбачена в Івано-Франківській області (як в Львівській),вона продовжує діяти.

Ще одна особливість реформування аграрних відносин в області полягала у своєрідності розподілу майна між тими, хто вибув з колективних господарств з одержанням земельної ділянки. Вона полягала в тому, що перерозподіл ґрунтообробної техніки, насіння, добрив та інших матеріально-технічних засобів здійснювався відповідно до наданих земель. Як бачимо, все це не узгоджувалось з чинним законодавством, проте обласна рада народних депутатів дотримувалася раніше визначеної стратегії.

За дорученням Першого заступника Голови Верховної Ради України була здійснена комплексна між відомча перевірка проведення в області земельної реформи, якою деякі дії обласної ради народних депутатів на той час були кваліфіковані як протиправні.

Зокрема , у висновках створеної з цією метою комісії відзначалося, що запис земельної реформи в області про недоцільність передачі на території області земель в колективну власність та постійне користування суперечить Закону України “Про форми власності на землю”, прийнятому 30 січня 1992 року. Такими, що суперечать діючому земельному законодавству, були визнані ухвали обласної ради народних депутатів від 30 жовтня 1990р., 30 березня 1992р., та 3 березня 1993р. про заборону передачі колгоспам, радгоспам та іншим товаровиробникам сільськогосподарської продукції земель у постійне користування або колективну власність і про передачу їх лише в тимчасове користування.

Комісія Верховної Ради України звернула увагу на те , що під час перевірки (липень-серпень 1993р.) в області ще не було розроблено жодного проекту роздержавлення і жодному колективному сільськогосподарському підприємству не було видано державного акта на право колективної власності на землю. Комісія встановила також, що багато працівників місцевих рад народних депутатів, державних адміністрацій, спеціалістів інших органів управління слабо обізнані з положенням законодавчих актів, що створює умови для порушення земельного законодавства.

У своїх висновках комісія зазначила, що цілісна і послідовна політика в сфері реформування земельних відносин тільки починає формуватися і, що пошуки власних підходів в області власне призводять до невиконання вимог законодавства і відповідних постанов Верховної Ради України. У зв’язку з цим комісія запропонувала ухвали Івано-Франківської обласної ради народних депутатів з питань, що стосуються земельної реформи, упорядкувати відповідно до чинного законодавства.

За наслідками таких висновків комісії Верховної Ради України, тодішній представник Президента України в області В.Павлик зробив відповідне подання обласній раді народних депутатів.Проте обласна рада народних депутатів продовжувала дотримуватись визначеної орієнтації на те, що земля має бути у власності держави в особі її місцевих органів влади, передаватися всім бажаючим лише в оренду і що в області повинен діяти встановлений нею сертифікат на право приватної власності на земельну частку.

І лише у 1997р., після визначеного головою облдержадміністрації відомого не лише в області, але й за її межами керівника передового акціонерного товариства, спеціаліста сільського господарства М.В.Вишиванюка область почала входити в загальнодержавне правове поле щодо земельних відносин.

Відповідну роботу почали з поглибленого аналізу ситуації, що склалася в цій частині області. За результатами обстежень, у довідці обласного управління земельних ресурсів зазначалося, що в супереч земельному законодавству в ряді сіл Верховинського, Косовського, Надвірнянського районів були повернуті батьківські землі, в наслідок чого, крім усього іншого, виникла строкатість у розмірах присадибних земель. Частина громадян має присадибні ділянки площею 2га, а з сіножатями і пасовищами навіть більше, а ті з них батьки яких не мали землі, залишилися з невеликими земельними клаптиками, що поглибило соціальну несправедливість. З метою одержання більших площ землі на сім’ю масово утворювалися нові двори, в тому числі надання земельних ділянок дітям дошкільного віку. Під будівництво житлових будинків виділялися високопродуктивні землі, в тому числі більше 5тис. га - меліорованих. Близько 30% земель переданих громадянам під присадибні ділянки, навіть у 1988р. використовувалися нераціонально або пустували. Особливо в запущеному стані знаходяться сіножаті і пасовища, якими користуються громадяни.