Особливості земельної реформи в Івано-Франківській області

Важливим було також рішення обласної ради народних депутатів від 3 березня 1993 року “Про хід земельної реформи в області”, яким передбачалося використання земель запасу і резервного фонду лише за їх цільовим призначенням, що зумовлювалося необхідністю зберегти всі площі сільськогосподарських земель в області виключно для виробництва сільськогосподарської продукції. Рішенням передбачалася також розробка програми приватизації землі яка включала, в числі інших заходів, завершення приватизації земельних ділянок громадянами до кінця 1993р., а до грудня 1994 року – оформлення державних актів на користування землею підприємствами, землі яких не підлягають приватизації.

Віднесення в жовтні 1990року земель державних, кооперативних і громадських організацій у відання місцевих рад народних депутатів на практиці означало скасування колективної власності на землю. Проте Коломийська і Рожнятівська ради народних депутатів все ж прийняли рішення про передачу земель у колективну власність як це було визначено “Земельним кодексом України ” та законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”. Це викликало негайну негативну реакцію обласної ради, яка рішенням від 9 липня 1993 року скасувала такі дії цих районів. До цього питання вона повернулася 15 липня того ж року при затвердженні програми земельної реформи та приватизації землі в області.

Це була одна з перших подібних програм, що розроблялися в областях України. В ній були визначені цілі вирішення на нових засадах земельних питань :

•Зміни відносин власності на землю з метою створення умов для рівноцінного розвитку різних форм господарювання на землі;

•Формування багатоукладної економіки, раціонального та ефективного використання та охорони землі;

•Розвиток конкуренції між виробниками сільськогосподарської продукції та обмеження монополії на використання ними землі.

Відповідно до цього програма визначила особливості реформи та приватизації землі в області, умови її приватизації, заходи щодо здійснення реформи в 1993 році та потребу в коштах для здійснення реформи, а також джерела їх покриття. Це було дуже важливою, бо забезпечувало реформування земельних відносин надійною фінансовою основою.

Особливістю програми було також те, що вона, в основному, забезпечувала передбачене законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” положення щодо передачі земель у колективну власність КСП. Мотивом цього було те, що передача земель у колективну власність сільськогосподарським підприємствам означала б формальну зміну вивісок колгоспів. Тому було визначено, що передача землі у колективну власність та постійне користування колективним товаровиробникам може здійснюватись за заявами громадян в межах їх середньої частки за поданням сільської (селищної, міської) та районної рад тільки з дозволу обласної ради народних депутатів, яка затверджує списки на земельну площу. Визначалось також, що індивідуальні селянські господарства, які мають землю у приватній власності, можуть створювати колективні господарства шляхом добровільного об’єднання.

Ще раз наголошувалось на тому, що товарні сільськогосподарські землі і надалі залишаються у державній власності і передаються у довгострокове користування на умовах оренди колективам товаровиробників сільськогосподарської продукції (постійним працівникам землеробства і тваринництва) , селянським (фермерським) господарствам, або їх об’єднанням і вилучаються із державної власності в міру приватизації. Тобто, визначившись з цим питанням в 1990 році, обласна рада народних депутатів не відступала від обраної позиції.Програмою передбачалися суворі заходи щодо орендарів і тих, хто несвоєчасно сплачував ор6ендну плату. Було встановлено, що несплата орендної плати протягом одного року, або отримання врожаїв на 20 відсотків нижче від середніх показників у земельно-кадастровому районі є підставою для розірвання договору оренди.

Важливими особливостями реформування земельних відносин в області були також введення сертифікатів на приватну власність на середню земельну частку і включення в перелік громадян, які мали право на таку частку, крім членів не державних агроформувань і працівників соціальної сфери села. Що ж до сертифіката, який вводився ухвалою обласної ради народних депутатів від 31 липня 1995р. “Про реформування власності в агропромисловому комплексі” , то це була наступна за тією, що мала місце у Львівській області, акція місцевої влади. Вона зробила спробу встановити і видати власникам документи, які б засвідчували їх право приватної власності на земельні ділянки, одержані в процесі розподілу між мешканцями села земель колективних та інших недержавних сільськогосподарських підприємств. Це хоч не відповідало чинному законодавству, але, як показав час, виявилось важливою акцією, яка знайшла відображення у введенні в Україні сертифіката на право на земельну частку (пай) єдиного, загальнодержавного зразка. Всі селяни та мешканці населених пунктів, які мали право на сертифікати, порівняно швидко одержали їх. З часом виникла необхідність їх заміни на сертифікати на право на земельну частку (пай), як це було визначено Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері господарського виробництва”, проте обласна рада народних депутатів не зробила цього.