Система і правове становище державних органів, які здійснюють фінансову діяльність

Фінансове регулювання займає чи не найважливіше міс¬це у системі державного регулювання економіки. У системі фінансо¬вого регулювання на перше місце треба поставити держав¬ний бюджет: справді, саме через бюджет реалізується найбільша час¬тина національного доходу та ВВП країни.

Бюджет згідно Закону України «Про бюджетну систему України» - це «...план утворення і використання фінансових ресурсів для забез¬печення функцій, які здійснюються органами державної влади».' Од¬ним із завдань, або таких функцій, є підтримування ринкової рівнова¬ги і стимулювання розвитку окремих сфер та галузей національної економіки. Ідеологію формування бюджету, визначення джерел і сум надходження коштів до нього, державних видатків, шляхи покриття дефіциту називають бюджетною політикою. Державним бюджетом, як контрольованим грошовим фондом держави, розпоряджається Уряд.

Державний бюджет виконує такі функції: збільшує або зменшує сукупний попит; виконує перерозподільну функцію; стимулює або гальмує виробництво шляхом вибору певної системи оподаткування;

забезпечує покриття касових збитків підприємств, які внаслідок пев-них об'єктивних причин є збитковими, однак функціонування яких зумовлене суспільними потребами; забезпечує фінансову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності; збалансовує бюджети нижчих рівнів.

Кошти з державного бюджету використовують на державне управління, оборону, фінансування бюджетних галузей народного господарства (освіти, науки, культури та ін.).

Практичні завдання з використання бюджету виконує система Міністерства фінансів України - Центральний апарат Мінфіну, відді¬ли фінансових управлінь обласних, районних і місцевих держ¬адміністрацій, а також Державна податкова адміністрація (ДПА). Центральний апарат Мінфіну, як орган державної виконавчої влади в Україні, сформовано у 1992 p. Протягом останніх років його структу¬ру удосконалювали.

Відповідно до чинного законодавства держава покликана фінан¬сове підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у форму¬ванні доходів місцевих бюджетів, вести контроль за законним, доці¬льним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона повинна гарантувати органам місцевого самовряду¬вання дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного частину надлишку в порядку, визначеному законом про державний бюджет.

Податкова система в кожній країні є визначальною складовою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого,- є головним знаряддям її економічної політики.

Податки - це система обов'язкових платежів підприємств, органі¬зацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету.

В умовах ринкової економіки бюджетні надходження зумовлені результатами діяльності підприємницьких структур. Завданням дер¬жави стає формування таких умов, показників і ставок оподаткуван¬ня, які давали б їй змогу найліпше виконувати свої функції.

У лютому 1997 р. Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподат¬кування». Цим законом визначено 19 видів загальнодержавних по¬датків і зборів, два місцеві податки і 14 місцевих зборів. Це закон прямої дії, в ньому немає посилань на подальше прийняття Верхов¬ною Радою України Правил застосування Закону (як це було раніше) або Інструкції про застосування Закону Державною податковою ад¬міністрацією.

Головними принципами побудови системи оподаткування в Україні згідно з положенням цього закону є такі:

стимулювання підприємництва, виробництва та інвестиційної ак¬тивності шляхом запровадження пільг з оподаткування прибутку;

обов'язковість податкових зобов'язань;