Соціальний характер державної служби. Законодавче регулювання державної служби.

Колективний характер вироблення і прийняття найбільш важливих рішень. З цією метою в структурі державних органів є спеціальні підрозділи у вигляді колегій, експертних груп, юридичних служб. Систематично практикуються наради службовців з різних професійних і службових питань.

Наявність обліку і контролю за ходом виконання прийнятого рішення з опорою на систему зворотнього зв'язку. Це дозволяє управлінським органам враховувати думку підлеглих, контролювати і коректувати прийняті рішення.

Особисте спілкування керівників державних органів із підлеглими, в тому числі з керівниками професійних організацій, для погодження й координації діяльності підлеглих структур.

Крім цього, можуть використовуватися й інші процедури функціонування державної служби.

Все це разом розкриває соціальний характер державної служби, надає їй специфічних рис, властивих їй як цілісному інституту громадянського суспільства.

Законодавче регулювання державної служби.У грудні 1993 р. був прийнятий Закон України «Про державну службу», який спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних і соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. В преамбулі Закону стверджується, що він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, але зміст Закону дозволює зробити висновок, що він практично регулює діяльність апарату органів виконавчої влади.

Разом з тим Закон про державну службу — це перший законодавчий акт в історії України, направлений на врегулювання однієї із найважливіших сторін (або частин) діяльності держави. В законі вперше на офіційному рівні сформульовано поняття державної служби в Україні (ст. 1), як професійної діяльності осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну платню за рахунок державних коштів. Є всі підстави рахувати, що це певною мірою удача українських законодавців, оскільки таке поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності: а) державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті;

б) вона є частиною або однією зі сторін організаційної діяльності держави;

в) ця організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів і інших організацій та правове регулювання роботи державних службовців;

г) зміст діяльності державних службовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави;

д) особливість державної служби пов'язана з оплатою праці відповідних осіб з державних коштів. Важливо підкреслити, що названі елементи вказують також на велику організаторську роль держави, у вирішенні проблем управління різними галузями, оскільки від професійних знань кадрів управління залежить виконання її завдань і функцій.

В той же час, у Законі не дається поняття державного службовця, а робиться ремарка, яка відносить осіб, що займають посади в державних органах і їх апараті та мають відповідні службові повноваження до державних службовців.

Державні службовці виконують покладені на них обов'язки на постійній чи на тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правовий стан. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює. Згідно зі ст. 2 Закону посада — це визначена структурою та штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. На наш погляд, визначення посади є дуже вдалим, може бути використане для будь-якого державного органу, структурного підрозділу, їх апарату. На жаль, цього не можна сказати стосовно даного в законі поняття посадових осіб, під якими вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консуль-тативно-дорадчих функцій.