Рабовласницьке

На користь базилевса були встановлені серед населення певні пожертви, якими покривали його витрати, наприклад на прийняття чужоземців, на банкети і подарунки для них та інших почесних гостей. Базилевсу виділяли найкращу ділянку землі — теменос. На випадок його одруження, чи одруження його дітей населення робило внески, зате всіх запрошували до нього на святкування. Ні корон ні мантій базилевси не носили. Єдиною відзнакою їхньої влади був скіпетр — багато прикрашений жезл або посох.

У Х-ІХ ст. до н. е. тут також розгорнулась гостра боротьба між родовою аритократією і демосом. Влада аристократії була ще міцною. У зв'язку з ускладненням функцій управління суспільством за домаганнями аристократії створено нову посаду — архонта (начальник, старший), якого обирали на народних зборах, як правило, з середовища родової знаті. Утворено й спеціальну посаду військового вождя — полемарха. Посада базилевса, хоч і не була остаточно скасована, стала другорядною. За ним зберігалися лише релігійні функції.

На ці посади почали обирати виключно представників родової знаті і спочатку пожиттєво, потім на 10 років, а з першої чверті VII ст. до н. е. — щорічно. Причому, збирали вже не одного, а дев'ять архонтів, які створювали колегію. До її складу входили і базилевс і полемарх. Очолював колегію архонт — епонім, який здійснював нагляд за управлінням і виконував судові функції. Його іменем називали рік, протягом якого управляла колегія. Після закінчення своїх повноважень архонти автоматично і пожиттєво входили до складу ареопагу.

Подібна доля спіткала і раду старійшин — буле, яка в нових умовах не влаштовувала родову знать. Вона була витіснена новим органом — ареопагом, який хоч і обирали на народних зборах, але складався з представників найбільш знатних і багатих сімей. Ареопаг збирався на узгір'ї, названому іменем бога війни Ареса. До нього перейшли функції обрання архонтів, він став вирішувати усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб. Народні збори скликалися зрідка. Однак держави ще не було.

Афінська держава утворюється у результаті заміни потестарної організації державною. Цей процес завершується у VII-VI ст. до н. е. [11] 11] 1)

Першим кроком до утворення держави стали реформи легендарного героя і мудреця Тесея (VII ст. до н. е.). Тесей об'єднав чотири найбільші племена (філи) Аттіки в один народ з центром в Афінах. Поряд з племінними органами управління було утворено єдині народні збори, колегію архонтів та ареопаг. Створено культ богині Афіни — опікунки міста і народу. Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього — 12), а кожна фратрія на ЗО родів. Усіх 7 вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів), землеробів (геомофів) і ремісників (деміургів).

До розрядів входили громадяни незалежно від приналежності до племені. Евпатріди — це родова знать, аристократія. Вони покликані були управляти суспільством. Землероби і ремісники повинні були працювати відповідно до роду занять. Отже, влада в суспільстві явно закріплялась знаттю.

Усі справи, що стосувалися всього народу, вирішували тепер центральні органи. Почало зароджуватись спільне для всіх і афінське право. Вихідців з інших племен, як це було раніше, а були рівноправними з місцевими громадянами.

Згодом, коли утворюється військовий флот для захисту Аттіки і охорони морської торгівлі, країна була поділена на невеликі територіальні райони — наукрарії. Кожен з яких мав збудувати і спорядкувати військовий корабель. Їх було 48 — по 12 на кожну філу. Очолювали такі райони пританами, які теж належали до евпатрид. Отже, розпочався поділ населення за територіальною ознакою і виникає ще одна посада.Родовий устрій дедалі більше розпадається. Колегія архонтів, ареопаг — це вже не органи всього суспільства, що виражають волю широких мас населення, а органи родової аристократичної, землевласницької і рабовласницької знаті. Все інтенсивніший розвиток ремесла і торгівлі, зростання товарності сільського господарства, втрата ним замкнутого натурального характеру, розширення функцій грошей — усе це поступово, але невпинно розхитувало первіснообщинний лад, який був безсилим проти переможного наступу приватної власності, грошей.

Евпатриди на той час захопили майже всю найкращу землю, залишивши колишнім общинникам — геоморам — невеликі неродючі ділянки, в основному на схилах гір. Геомори, аби прожити до нового врожаю, часто змушені були брати позики натурою, або грішми під заставу своїх ділянок, або навіть під заставу особи самого боржника. За вчасне неповернення боргу у геоморів кредитори забирали частину ділянки, або й всю, а боржник ставав залежним орендарем, сплачуючи часто кредитору до 5/6 частини врожаю. Якщо ж позику зроблено під заставу особи чи дітей, дружини боржника, то вони ставали борговими рабами кредитора. Така ситуація ще більше загострювала відносини між родовою аристократією і демосом. До речі, серед демосу теж було немало багатих людей — власників торгових домів, ремісничих майстерень, кораблів, лихварів і купців, які політично були безправні і всіма засобами намагалися захистити себе від насилля знаті. Зрештою і серед самих евпатридів відбувається певне розшарування. Деякі з них починають організовувати торгівельні промисли, ремісничі майстерні, зближуються за своїми інтересами з багатими елементами міського демосу. Солон, як говорить Енгельс, “відкрив ряд так званих політичних революцій, відкрив його вторгненням у відношені до власності" [1]