Рабовласницьке

ВСТУП

Рабовласницьке суспільство досягло більш високого рівня розвитку у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним (від лат. Antiqus — стародавній).

Цей ступінь розвитку рабовласницького суспільства є більш прискореним, ніж в державах Стародавнього Сходу, темпами розпаду первіснообщинного устрою, розвитком приватної власності і розширення експлуатації праці рабів і рабство.

В цих країнах у надзвичайно великих темпах розвивалась і застосовувалась рабська праця і рабство набуло форм класичного, всеохоплюючого явища, особливо у виробничий сфері. Рабство в античних державах стало основою всієї системи виробництва і виробничих відносин.

Державність у Стародавній Греції виникла спочатку у своєрідній формі держав-міст, на базі колективу вільних і повноправних громадян. Згодом, в силу різних обставин, як зовнішніх так і внутрішніх, відбувається процес централізації. Утворюються більш міцні держави.

Щоправда, в Греції єдиної держави так і не виникло, хоч утворювалися різні союзи — Афінський морський, Пелопоннеський, Еталійський, а потім майже вся Греція увійшла до складу Македонської дуже нетривалої, короткочасної імперії.

Щодо держави і права, то державно-правовий досвід Грецьких держав, а особисто Афінської республіки в широких масштабах був використаний багатьма наступними поколіннями, суспільствами і державно-політичними системами. Чимало державних інститутів, правових норм, явищ, елементів, понять з тих часів діє і донині, в тому числі і в Україні. Також не безпідставним є висловлювання про те, що без основи, закладеної Стародавньою Грецією, не було б сучасної цивілізації.

РОЗДІЛ 1

Серед грецьких держав-полісів, які виникли на території Балканського півострова, найбільш могутнішими і впливовішими були Афіни і Спарта.

Афінська держава виникла у південній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Аттіка — досить кам'янистий півострів, майже без родючих земель, зате там була якісна глина, родовища срібла, свинцю, мармуру. Природні умови сприяли розвитку виноградарства, маслинництва та скотарства. Активно займалося населення і торгівлею, вимінюючи ремісничі вироби на зерно. Тут поселилися племена іонійців і виникло багато міст-полісів, які між собою вели постійні війни, що зумовлювало тривалий процес об'єднання (синойнізм) та пізнє утворення державності. Джерелом для вивчення процесу становлення державності і права у Стародавній Греції є

поеми Гомера “Іліада” і “Одісея” (ХІ-ІХ ст. до н.е.) [11] 11] 1)Серед полісів Аттіки на перше місце незабаром виходять Афіни. Тут, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин (буле), народних зборів і базилевса (вождя).

Рада старійшин — буле. До її складу входили усі старійшини роду, а якщо їх було надто багатого, то обирали осіб їхнього середовища. Своя рада старійшин була не тільки у кожному роді, але й у фратрії та племені. З поем

Гомера “Іліада” і “Одісея” ми дізнаємось, що населення Греції поділялось на племена (філи), фратрії і роди)Старійшини виступають представниками даного роду, фратрії, філи у переговорах з чужинцями чи іншими грецькими племенами, складають клятви від імені общини, беруть участь у родоплеменному суді. Вони ж разом з вождем вирішують усі питання, що стосуються життя і діяльності роду, фратрії, філи. В епоху Гомера рада старійшин — це не зібрання мудрих досвідчених літніх людей, а орган найважливіших представників родової знаті, заможної верхівки суспільства.

Народні збори — агора. Це збори всього дорослого чоловічого населення роду, фратрії чи філи. Їх скликали базилевс чи рада старійшин в міру потреби, в основному для вирішення найважливіших проблем: війни і миру, про хід військових постидій, з приводу епідемій, стихійних лих та ін. Кожен громадянин міг виступити на зборах, беручи в руки жезл — знак того що він виконуватиме публічну функцію. Голосування не було, а волю свою народ висловлював криком. Отже, базилевс чи рада старійшин або вмілі оратори могли легко повести за собою маси. Збори повинні були закінчуватись до заходу сонця.Вождь — базилевс. Його обирали усім чоловічим населенням роду, фратрії, філи. Це — військовий керівник, воєначальник, який командував військом і мав завдання захищати свій народ і землю. Базилевс — це не король, не правитель з владою необмеженою чи щось подібне до того. По-перше, його обирав народ, він ніс відповідальність перед народом і був його лідером. Він був рівний серед своїх воїнів, спав і харчувався разом з ними, у битвах з ворогами виступав у перших рядах свого війська. Однак накази його були обов'язкові до виконання. На війні він мав необмежене право життя і смерті над своїми воїнами. Він ніс також повну відповідальність за результати битви. Зате у разі перемоги він діставав кращі трофеї, більше ніж інші воїни, рабів та почесті. У мирний час влада базилевса носила скорше “батьківський” характер: він розглядав і вирішував різні поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив разом с жерцями жертви богам, керував релігійними обрядами тощо. Разом із старійшинами базилевс вирішував різні важливі справи, судив з ними порушників традицій і звичаїв.