Способи фінансової підтримки ЖКГ

Серед способів фінансування потреб житлово-комунальної сфери можемо виділити:

-кошти населення;

-кошти небанківських фінансових установ;

-кошти кредитних установ;

-кошти державного та місцевих бюджетів;

-кошти приватних підприємств.

Залучення приватного сектору, на нашу думку, є найбільш ефективним. Обґрунтуємо нашу точку зору.

Що стосується, виділеного нами, першого напрямку фінансування потреб ЖКГ, то він може бути розглянутий через призму соціально-економічного стану в якому знаходиться наша держава, для якого нажаль характерними є проблеми бідності, низького рівня життя та платоспроможності населення. Кризові явища, які є характерними для життя нашої держави в останні роки, посилили тенденції які негативно вплинули на всі сфери функціонування суспільства. Низький рівень показників соціального розвитку, а саме кількість зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, кількість безробітних, середня і мінімальна заробітна плата, середня і мінімальна пенсія, прожитковий мінімум, доходи населення, розміри державної соціальної допомоги найбільш незахищеним верствам населення, показники здоров'я і освіти, демографічна криза і те, що більшість населення нашої держави є соціально не захищеною і, як наслідок, досить низький рівень життя, є передумовою можливого соціального вибуху.

Сьогодні к найбільш важливим питанням, відносяться проблеми бідності населення, від вирішення яких залежатиме забезпечення сталого економічного розвитку та підвищення добробуту людей.[1,с.39]. Так, наприклад, показник забезпеченості населення житлом, в середньому на одного жителя становив в 2002 році 21,3 м² і перевищував аналогічних показник 2001 року на 1,4 %. Найнижча забезпеченість житлом була у м. Києві, найвища в Чернігівській - 27,8 м², Житомирській - 26,7 % м², Вінницькій - 29,3 м² областях. Низьким залишається і благоустрій окремих видів житла. Житловий фонд України досяг на початок 2002 року - 1031,7 млн. м² загальної площі, але 60 % його за рівням благоустрою не відповідає не тільки міжнародним стандартам, а й сучасним вітчизняним вимогам. Тільки 20 % сіл мають каналізацію та природний газ. У перспективі все житло повинно мати холодне та гаряче водопостачання, каналізацію, центральне опалення. Оплата праці не забезпечує відповідних умов життя, і основна частина населення України вимушена, не жити, а виживати. Дуже гострими є проблеми бідності сімей з дітьми.

Нагромадженні у суспільстві проблеми пов'язані з рівнем та масштабами бідності, свідчать про неефективну політику, яка проводилася з цих питань, в останні роки, нашою державою. З огляду на це, можемо зробити висновок, що на сьогодні населення України, при ситуації яка склалась з цих питань, не може бути джерелом інвестицій, яке дозволило б вирішити проблеми житлово-комунального сектору.

Сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої небанківські фінансові уста¬нови (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, інвестиційні фонди та компанії, кредитні спілки, лізингові та факторингові компанії, ломбарди) не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від них можна було б очікувати.

Їх участь у фінансовому посередництві практично не помітна. У всьому світі небанківські фінансові установи є потужним джерелом інвестицій в економіку. Проте в Україні ресурси цих інститутів поки що значно поступаються ресурсам комерційних банків, в наслідок чого в багатьох випадках саме банки виступають засновниками страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, а також є основними кредиторами інших фінансових установ. Світовий досвід переконує, що за участі небанківських фінансових установ вдається невілювати деякі з негативних наслідків малозабезпеченості більшої частини населення. Незаможні люди не мають великих заощаджень. Однак їх сукупні збереження можуть досягти значних сум [2, с. 145].

Загалом, у 2005 році сумарні активи небанківських фінансових установ становило близько 10% активів усіх українських фінансових посередників, для порівняння - у США цей показник становить 64%.