Моніторинг розвиненості громадянського суспільства як технологія соціального прогнозування
Необхідно чітко розмежовувати соціальну діагностику та соціальне обслідування, яке спрямовується на вивчення, огляд та перевірку обмежених у просторі та часі соціальних суб’єктів чи явищ. Як правило, отримані внаслідок соціального обслідування результати не піддаються науковому узагальненню, оскільки використовуються лише з практичними цілями [9, с. 440].
Автор вважає за доцільне застосувати у процесі моніторингу активності НДО виділені науковцями елементи соціальної діагностики [9, с. 440–441]:
оцінка стану досліджуваного соціального об’єкта, тобто ГО, чи характеристик його діяльності на основі попередньо визначених показників (є підґрунтям для подальшого аналізу);
визначення еталонного (нормативного) стану об’єкта та характеристик його діяльності. З цією метою застосовуються такі три підходи: нормативний – еталонним визнається негативний стан об’єкта, який аналізується крізь призму цілей управління; ситуаційний – еталонним є стан об’єкта, що як адекватний ситуації, в якій функціонує об’єкт, реалізує управлінські програми; ситуаційно-нормативний – еталонним визнається стан об’єкта, що відповідає як цілям діяльності соціальної системи, так і реальній ситуації;
виявлення невідповідності між еталонним та реальним станом досліджуваного об’єкта.
При цьому автор вважає, що підготовка відповідних управлінських рішень має бути виділена як окремий елемент.
Соціальній діагностиці як універсальній соціальній технології притаманні всі визначальні вимоги процесу технологізації, оскільки у ній чітко виділяються такі процедури: попереднє знайомство з досліджуваним об’єктом, постановка завдання, визначення стану діагностованих ситуацій та їхніх параметрів, добір показників, методик; вимірювання та аналіз показників; формулювання висновків, підготовка остаточного заключення-діагнозу [9, с. 441].
Соціологічна діагностика, синонімічна соціальній діагностиці, є специфічною діяльністю соціолога, основна мета якої полягає не лише в аналізі стану соціальних об’єктів та процесів, а й у виявленні проблем їх функціонування й розвитку. Саме тому соціологічна діагностика, передбачаючи колективне обслідування вивчення стану справ у організації з метою визначення «больових точок» і виявлення проблем [9, с. 106], широко застосовується у практиці соціально-інженерної діяльності та у сфері управлінського консультування.
Цікавими, на думку автора, є виділені вченими не лише спільні характеристики соціологічної діагностики та дослідної діяльності (зорієнтованість на отримування інформації; використання наукових знань; вивчення та аналіз стану досліджуваного об’єкта), а й їх відмінні риси [9, с. 107]. Автор вважає за доцільне подати їх у вигляді таблиці.
Таблиця 1.
Відмінності між дослідницькою діяльністю та соціологічною діагностикою
Дослідна діяльність Соціологічна діагностика
Мета – отримання нових знань про об’єкт Мета – «фотографування» реального стану об’єкта відповідно до заданих параметрів, його оцінка порівняно з нормальним чи еталонним станом, прогнозування подальшого функціонування (поведінки) об’єкта
Спрямування – пояснення, розуміння, інтерпретація отриманої інформаціїСпрямування – виявлення проблем у реальному стані об’єкта
Отримання достовірної інформації про об’єкт - метаОтримання достовірної інформації про об’єкт – засіб для прийняття рішення про необхідність впливу на нього і про визначення спрямованості цього впливу
Соціальне прогнозування. Воно розуміється науковцями як дослідження перспектив соціальних процесів та явищ з метою підвищення рівня наукового обґрунтування й ефективності соціального планування та управління [9, с. 462]. У своєму дослідженні автор розуміє соціальне прогнозування, по-перше, як прогнози, пов’язані зі структурними, ціннісними, організаційно-управлінськими, часовими й просторовими змінами досліджуваного об’єкта; по-друге, як зміни у структурі соціальних потреб громадянського суспільства та його соціальної організації й управління ним; по-третє, як зміни в життєвому середовищі громадянського суспільства [9, с. 462].