Особливості впливу регіонального ринку праці на реформування управлінням професійно-технічною освітою
На сучасному етапі реформування економіки проблемою є розробка методологічних і методичних засад оцінки природи і характеру процесів у різних сферах соціально-економічного розвитку, у тому числі у сфері реформування професійно-технічної освіти (далі - ПТО) та впливу на цей процес регіонального ринку праці та окремих його сегментів. Оптимальна інтегрованість ПТО в існуючий соціально-економічний простір та сучасну модель регіонального ринку праці є головною передумовою й важливим засобом забезпечення її ефективного функціонування відповідно до загальнонаціональних інтересів держави та інтересів різних соціально-економічних верств населення. В умовах трансформаційних перетворень соціально-економічні зрушення в системі “професійно-технічна освіта – регіональний ринок праці” повинні оцінюватись з точки зору необхідності попередження можливих дисбалансів, зокрема невідповідності обсягів і структури професійно-кваліфікованої підготовки кадрів з молодших вікових груп населення реальним потребам ринку праці; низького рівня залученості молоді до продуктивної зайнятості, їх невисокої конкурентоспроможності (особливо тих, хто вперше виходить на ринок праці у пошуках роботи) порівняно із суб’єктами ринку праці старших вікових груп; невідповідності територіально-галузевої структури зайнятості вимогам сучасних структурних трансформацій.
Проблемам управління професійно-технічною освітою і використанням трудових ресурсів присвячені численні публікації як молодих науковців, так і досвідчених вчених, зокрема, С.Батишева, В.Гаськова, С.Гончаренко, Н.Ничкало, В.Петренко, І.Зазюна та ін. Однак, на нашу думку, в цьому питанні на сьогодні в Україні парадигма ринкового фундаменталізму розглядає управління ПТО, по суті, за А.Смітом – як виконавця волі “невидимої руки” ринкових законів.
Варто зазначити, що принципи реформування професійної освіти обґрунтовано на міжнародному рівні чотири десятиліття тому, про що свідчить Рекомендація МОП щодо професійного навчання 1962 року.
1. Кожній країні необхідно мати мережу навчальних закладів, які відповідали б потребам населення, кількість, розташування і програми яких мають бути пристосовані до економічних потреб і можливостей зайнятості в усій країні або де це найбільш доцільно (в кожному районі чи місцевості).
2. Цю мережу доцільно організовувати таким чином, щоб без утруднень були можливими перехід від одного виду до іншого і доступ до послідовних стадій та різних ступенів навчання з тим, щоб будь-яка особа могла досягти найвищого рівня навчання відповідно до своїх здібностей і нахилів.
3. Шляхи і засоби здобуття професії і, зокрема, оволодіння ремеслом мають бути ефективними для задоволення потреб усіх галузей економічної активності та різноманітних індивідуальних здібностей, інтересів і потреб осіб, які навчаються.
4. Якщо умови країни не дають можливості створювати повну мережу в національному масштабі, ця країна має вивчити можливості співробітництва з сусідніми державами для створення загальної мережі або одного чи кількох загальних навчальних закладів.
5. Особливо підкреслено, що “державні органи і різні громадські та приватні організації в кожній країні, які займаються питаннями навчання, допускаючи свободу ініціативи і забезпечуючи пристосування до потреб різних галузей економіки, районів і місцевостей, повинні співпрацювати в розвитку повністю скоординованих засобів навчання” [1].
Безперечно, головним чинником, який нині впливає на перебіг подій у ПТО і ринку праці регіону і залишатиметься таким у тривалій перспективі, є стан структурних зрушень в економіці. Слід підкреслити, що саме фактор структурних зрушень визначає ті конкретні форми різноманітного, багатовекторного впливу соціально-економічної трансформації ринку праці на рівень ПТО.
З іншого боку, не можна ігнорувати і зворотний зв’язок між цими процесами, насамперед той факт, що стан ПТО, ринку праці, територіальні та професійно-кваліфікаційні характеристики зайнятої робочої сили значною мірою визначають ефективність і напрями структурної трансформації економіки.
У суспільстві формується розуміння того, що без підготовки вітчизняного висококваліфікованого виробника, без реальної турботи про систему ПТО неможливо відродити економіку регіону, України.У 1998 р. разом з Департаментом розвитку профтехосвіти Міністерства науки і освіти України, Інститутом педагогіки і психології професійної освіти, Відділенням профтехосвіти АПН України розроблено Концепцію державних стандартів ПТО. Кабінет Міністрів України затвердив вимоги до стандартів. Вважаємо, що Постанова Кабінету Міністрів України “Про стандарти професійно-технічної освіти” 2002 р. – це лише перший крок, до речі, запізнілий крок [2]. Відставання у розробці стандартів спричинило серйозні недоліки у реформуванні ПТО. На думку Н.Ничкало, необхідно прийняти ще одну постанову, згідно з якою передбачити кошти на розробку стандартів. Вважаємо сучасною утопією те, що розробку стандартів можна здійснити на громадських засадах зусиллями педагогів, майстрів виробничого навчання та методистів, хоч і з залученням до цієї досить важливої і складної роботи фахівців різних виробничих галузей (також на громадських засадах). Наведемо висновок II Міжнародного конгресу ЮНЕСКО у Сеулі: “Якщо держава втратить провідні позиції у визначенні політики, координації, фінансуванні й розробці стандартів, створення і подальше функціонування системи технічної і професійної освіти протягом усього життя залишиться недосяжною метою” [2].