Методологічний підхід до оцінки інвестиційного потенціалу
В економіці індустріального суспільства економічне зростання забезпечувалось використанням матеріальних, фінансових, трудових і природних ресурсів. Політико-економічною основою інвестиційного процесу була власність на засоби виробництва. За цих параметрів природні ресурси, що застосовувались у процесі інвестування економіки, постійно зменшувалися і не відновлювалися, що зумовило появу економічної теорії, основними складовими елементами якої є безмежні людські потреби та обмежені ресурси для їх задоволення. Розв'язання протиріччя між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами потребує цілого арсеналу ринкових засобів та інструментів державного регулювання, який постійно удосконалюється. Якісно новим явищем, що визначає характер інформаційно-інтелектуальної економіки, створює його основу, є структурний ресурс. Реалізується структурний ресурс у відносинах між виробниками і споживачами (споживчий ресурс), де довіра виступає основою стосунків між людьми [1, с.35].
Складовими структурного ресурсу є алгоритми, програмне забезпечення, засоби комунікації, торговельні марки, патенти тощо. Від структурного ресурсу залежить ефективність використання всіх ресурсів компанії, організації, всього суспільства, тобто він практично відіграє роль основної ланки. Алгоритм структурного ресурсу вимагає розробки таких етапів: постановки завдання; розроблення цілей, прогнозування майбутніх результатів; передбачення можливих проблем; конкретизації повноважень суб'єктів та характеристики об'єктів; встановлення принципів; розроблення стратегії і тактики; механізму вимірювання та оцінки ефективності, механізму гарантій досягнення поставлених цілей.
Аналіз трансформації інвестиційних ресурсів в епоху зародження інтелектуально-інформаційної економіки засвідчив, що в суспільному виробництві відбувається поступовий перехід до застосування відтворюваних ресурсів в інвестиційному процесі, які усувають протиріччя минулої епохи між безмежними потребами людини та обмеженими ресурсами для їх задоволення.
У науковій соціально-економічній літературі термін «ресурси» застосовують частіше як синонім «потенціалу», що призводить до надання природним факторам властивостей, які можливі тільки при функціонуванні людського суспільства [2, с.130-134].
В економічній енциклопедії подається таке визначення потенціалу; «наявні в економічного суб’єкта ресурси, їх оптимальна структура та вміння раціонально використати їх для досягнення поставленої мети» [3, с. 12]. Зазначимо, що в енциклопедії дана характеристика виробничого, експортного, інтелектуального, інформаційного і природного потенціалів, але немає визначення інвестиційного потенціалу.
Метою статті є дослідження і оцінка поняття “інвестиційного потенціалу”.
Однією з головних складових сукупного потенціалу є економічний потенціал. Проблема дослідження економічного потенціалу є складною, комплексною і знаходиться в стані формування, постійного вдосконалення та подальшого розвитку. Незважаючи на проведення активних наукових пошуків, вона залишається неповністю вирішеною, що потребує подальших досліджень. Аналіз накопиченого теоретичного матеріалу по зазначеній проблемі показів, що більшість сучасних публікацій містять різні підходи до визначення поняття «потенціал», його сутності і складу, відзначають важливість його вивчення [4-6].
Вітчизняними та зарубіжними вченими здійснюються спроби оцінити загальний потенціал підприємства [7], кадровий потенціал [8, 9], виробничий [10], невиробничий [11], маркетинговий [12], інноваційний [13], фінансовий [14].
Однак ніхто з дослідників не розробив методологічний підхід до визначення інвестиційного потенціалу як на рівні країни, так і підприємства. Для вирішення цієї проблеми введемо поняття «інвестиційний потенціал країни», «інвестиційний потенціал суб’єкта господарської діяльності», «інвестиційний фінансовий потенціал суб’єкта господарської діяльності».
Інвестиційний потенціал – це базова фундаментальна основа стійкого розвитку національної економіки. Національний інвестиційний потенціал визначається наявністю інвестиційних ресурсів для здійснення реальних і фінансових інвестицій, які матеріалізуються у новостворюваних факторах суспільного виробництва та суспільній інфраструктурі.
На нашу думку, інвестиційний потенціал країни – це сукупна спроможність суспільства здійснювати довгострокові вкладення накопиченого капіталу в розвиток економіки країни. У межах держави – це валові заощадження у ВВП, створеному за рік, з відрахуванням поточного і особистого споживання. Формально це виражається таким чином: