Проблеми іноземного інвестування в Україні

Помірковані інвестори усвідомлюють, що прибутковість капіталу пі¬сля оподаткування визначають не лише законодавчо встановлена ставка по¬датку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема – нарахування амортизації, облік запасів, віднесення процента за кредит і збитків до складу виробничих затрат. Крім того, у багатьох країнах існують додаткові стимули інвестування, тобто зменшення оподатковувано¬го прибутку на суму капітальних затрат, і податкові інвестиційні кредити.На початку 90-х років загальною тенденцією в країнах Центральної та Східної Європи було утворення так званих „правових анклавів” для іно¬земних інвесторів. Було гарантовано захист від змін законодавства, націоналі¬зації, забезпечено репатріацію прибутків, а також надано податкові пільги. Україна також пішла цим шляхом. Так, Декрет №55-93 Кабінету Міністрів України „Про режим іноземного інвестування”, що набрав чинності у червні 1993 р., на п’ятирічний строк звільняв від оподаткування прибутки підприємств із кваліфікованими іноземними інвестиціями (фірми, в яких від 10 до 100% статутного фонду належали нерезиденту). Але Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що діяв з 1 січня 1995 p., скасував податкові канікули для підприємств з іноземними інвестиціями, заснованих після введення цього Закону. Цей захід відповідає головним вимогам, що ставляться до податкової системи, яка має забезпечити: ефективність – тобто мінімізувати вплив оподаткування на використання ресурсів в умовах рин¬ку, рівність – тобто зрівняти податкові зобов’язання всіх платників податку, а також простоту застосування. Впровадження однакових правил гри вважа¬ється ознакою стабілізації податкового законодавства, що може компенсува¬ти іноземним інвесторам зростання податкового тягаря.

Залученню прямих іноземних інвестицій сприяє процес формування інституційного середовища. Україна, з одного боку, поступово включається в діяльність міжнародних економічних структур, а з другого – досить інтен¬сивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють інститути, що регулюють або забезпечують зовнішньо¬економічну діяльність: Міністерство економіки та європейської інтеграції, валютно-економічне управління Міністерства фінансів, Державна митна служ¬ба, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах.

У квітні 1997 р. Була створена Консультативна рада з питань інозем¬них інвестицій під головуванням Президента України, яка є, по суті, фору¬мом з політичного діалогу між основними творцями економічної політики України та керівниками великих іноземних компаній.

У тому ж 1997 р. Було утворено Палату незалежних експертів для вирішення суперечок між іноземними інвесторами та українськими органа¬ми виконавчої влади і місцевого самоврядування.

На макроекономічному рівні надходження прямих іноземних інвес¬тицій регулюється такими інструментами, як податки, тарифи, амортизація, заробітна плата, ціни і валютний курс.

А на мікроекономічному – інструментами, що детермінують функці¬онування фірми (вимоги до власності; місцеве регулювання рівня цін; лімі¬тування фінансових засобів для інвестицій і набору робочої сили; експортні обмеження; ліцензування імпорту; контроль за використанням технології та іноземної валюти; величини відпускних цін).

Метою політики у сфері іноземного інвестування є створення сучас¬ної політичної системи регулювання, яка б підвищила інвестиційну приваб¬ливість економіки та забезпечила потужні мотивації нерезидентів щодо вкла¬дення коштів. Особливо ефективним важелем успішного вирішення цього завдання може стати, за певних обставин, податкова політика щодо іноземних та внутрішніх інвестицій.

Проаналізуємо фіскальні методи стимулювання іноземних інвести¬цій, а саме: зниження податку на доходи корпорацій, податкові канікули, прискорена амортизація, зменшення оподаткованого прибутку на суму інве¬стицій, використання податкового інвестиційного кредиту.

Дії українського уряду в галузі оподаткування корпоративних при¬бутків зосереджені на двох суперечливих цілях:

1. Одержанні доходів бюджетом.

2. Проведенні стимулюючої економічної політики, зокрема, на за¬лученні іноземного капіталу.

Політики мають впроваджувати найпривабливіші для іноземних ін¬весторів податкові стимули в такий спосіб, щоб не втратити бюджетні надхо¬дження.