Види соціального страхування

Вкрай несприятливе в Україні порівняно з іншими країнами співвідношення працюючого населення і пенсіонерів зумовлюється також низьким пенсійним віком, який у більшості країн встановлений на рівні 65 років. Цей рівень було встановлено ще за часів існування СРСР у 1928 p., коли була сформована сучасна система пенсійного забезпечення, яка діє в Україні за тим самим солідарним принципом й нині. Проте на той час співвідношення працюючих і пенсіонерів було набагато сприятливішим, якщо врахувати й те, що державні пенсії не гарантувалися колгоспникам, кількість яких перевищувала половину чисельності населення держави. Низький пенсійний вік не створював проблем, навпаки, тривалий час був одним із чинників, що запобігали безробіттю.

Однією з причин швидкого збільшення чисельності пенсіонерів є прийняття низки законодавчих актів, що встановлюють пільговий вік виходу на пенсію. На 5-15 років знижено вік для майже 20 категорій працівників. Як наслідок, стрімко збільшується чисельність пенсіонерів-пільговиків. Якщо в 1970 р. їх чисельність не перевищувала 7 % усіх пенсіонерів за віком, то в 1990 р. вона становила близько 15 %, а в 1998 р. — понад 28 %.

Таке становище відображує особливості системи оплати праці, коли праця у важких і шкідливих умовах або на певній посаді меншою мірою компенсується підвищенням поточної заробітної плати, а більшою — відсуванням її "на потім" у вигляді дострокового надання пенсії незалежно від того, чи втрачається у більш ранньому віці загальна та професійна працездатність. Отже, фінансова відповідальність за такі гарантії з боку держави перекладається на молодші покоління, яких внаслідок прогресуючого зниження народжуваності стає дедалі менше, тоді як тягар пільгового пенсійного забезпечення постійно посилюється.

Отже, існуюча система пенсійного забезпечення в Україні потребує не просто вдосконалення, а суттєвих змін з метою збільшення розміру пенсій, забезпечення справедливої їх диференціації і тіснішого зв'язку між трудовим внеском і розміром пенсій, запобігання ухилянню від сплати внесків до Пенсійного фонду України.

Криза пенсійного забезпечення в зарубіжних країнах

Криза пенсійної системи є проблемою не лише для України. Старіння населення внаслідок зниження народжуваності — глобальний процес, а отже, у більшості розвинених країн світу погіршується пропорція між пенсіонерами та працюючими і збільшується навантаження на останніх. За демографічними прогнозами, у середині XXI ст. частка населення пенсійного віку країн — членів ОЕСР досягне 25 % порівняно з 14 % у 90-х роках XX ст., а частка пенсійних видатків у національному доході збільшиться з 11 до 22 % і більше. Необхідність реформування існуючої системи накопичення, розподілу та перерозподілу коштів пенсійного забезпечення зумовлюється також уповільненням темпів економічного розвитку країн — членів ОЕСР, що спостерігається з середини 70-х років XX ст.

У країнах з перехідною економікою на державні пенсійні системи впливає не лише криза старіння, а й пережитки адміністративно-командної системи з притаманними їй централізованим плануванням та ігноруванням ролі природного стимулу до праці — її оплати. Низький пенсійний вік відігравав у цих країнах ще й роль штучного регулятора ринку праці, запобігаючи безробіттю. Концепція ринку праці в адміністративно-командній економіці полягала в забезпеченні економіки робочою силою, тоді як у соціально орієнтованій ринковій економіці йдеться про забезпечення робочими місцями працездатного населення, яке бажає працювати. Отже, за нинішніх умов низький пенсійний вік посилює несприятливе співвідношення платників внесків до пенсійних фондів і отримувачів пенсій. Нині у загальній чисельності населення у країнах Центральної та Східної Європи приблизно 50 % становлять працюючі й 25 % — пенсіонери. Внаслідок цього видатки на пенсійне забезпечення здебільшого високі, що потребує значного збільшення норм відрахування до пенсійних фондів та їх бюджетного субсидування. Збільшення відрахувань з фонду заробітної плати, у свою чергу, зумовлює ухиляння від сплати внесків до пенсійних фондів.У багатьох країнах, зокрема західних, значно послаблений зв'язок між трудовим внеском і нарахованою пенсією. Така ситуація прийнятна за швидкого економічного піднесення, коли можливе збільшення соціальних видатків випереджувальними темпами. Проте у 80-90-ті роки XX ст., коли темпи економічного зростання уповільнились, постало питання про обмеження ресурсів на соціальні цілі, а водночас і про способи цього обмеження.

Чилійська пенсійна система

Зауважимо, що проблема реформування пенсійної системи притаманна практично всім розвиненим країнам. А тому на особливу увагу заслуговує досвід Чилі, де пенсійну реформу було здійснено ще в 1980-1981 pp. З одного боку, пенсійна реформа була складовою загальної економічної реформи, спрямованою на мобілізацію інвестиційних коштів, а з іншого боку, її необхідність зумовлювалася недоліками старої пенсійної системи. У Чилі пенсійна система, як і системи пенсійного забезпечення у країнах Центральної та Східної Європи, була надто щедрою на обіцянки, а тому не спроможною забезпечити всім пенсіонерам гідний рівень доходу. Демографічні прогнози так само свідчили про неминуче старіння населення, хоча нині частка пенсіонерів у загальній чисельності населення цієї країни не перевищує 7 %.