Види соціального страхування

Захист від інфляції відбувається через індексацію (як і для деяких інших видів доходів населення). З цією метою встановлюється межа індексу інфляції (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни підвищуються (припустимо, на 5 %), то пенсії (можливо, і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо середній розмір пенсії "прив'язати" до середньої номінальної заробітної плати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори — рівень інфляції і життєвий рівень (звичайно, якщо збільшення заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді життєвий рівень пенсіонерів відповідатиме рівню працюючого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави, і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати — показник, що завжди відстежується урядом. Проте в період економічного спаду, для якого характерне зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів. Тому в деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного та відносного знецінення одна їх половина індексується з урахуванням інфляції, друга — відповідно до номінальної заробітної плати.

Умови надання пенсійДохід у пенсійних системах гарантується завдяки нагромадженню певних фінансових коштів. Спосіб фінансового забезпечення є принциповим моментом, що відрізняє пенсійні системи одну від одної. Системи, що побудовані на класичному принципі страхування, передбачають відрахування внесків до пенсійного фонду протягом усього трудового життя людини. У цьому разі пенсія надається за наявності страхового стажу, під яким розуміють період сплати внесків до фондів пенсійного страхування. Частка трудящих у фінансуванні становить 30-40 % загального обсягу пенсійних фондів. Основну частину внесків сплачують роботодавці (частково держава). Розмір пенсійних внесків для трудящих коливається від 6-7 % (Бельгія, Великобританія, Італія) до 12 % заробітної плати (що становить 95 % загального обсягу внесків у Нідерландах). Однією з умов надання пенсії є досягнення людиною пенсійного віку. У більшості

розвинених західних країн пенсійний вік для чоловіків становить 65 років. Жінки в одних країнах виходять на пенсію на 3-5 років раніше (Великобританія, Бельгія, Португалія, Швейцарія), в інших — одночасно з чоловіками.

Соціальні пенсії

Нині держава гарантує пенсію й тим, хто має достатній стаж роботи (через законодавчо встановлену обов'язковість пенсійного страхування), і тим, хто такого стажу не має (надаються так звані соціальні пенсії, які часто фінансуються з державного бюджету, тому що не мають страхової природи). Зрозуміло, що соціальні пенсії уніфіковані щодо розміру, оскільки не пов'язані з розміром заробітку.

Види пенсійних систем

Відмітна особливість пенсійного забезпечення в західних країнах полягає в тому, що там завжди одночасно існувало кілька систем (або схем) пенсійного забезпечення, які доповнювали одна одну. Як правило, це основна й додаткова пенсії за віком. Основна пенсія за віком надається в окремих країнах державою у вигляді однакових грошових сум для всіх осіб незалежно від розміру їх попереднього заробітку. Дуже часто ця основна пенсія дорівнює соціальній пенсії, а отже, виплачується особам, які не мають страхового стажу. В інших країнах розмір основної пенсії залежить від середнього заробітку за певний період часу й може обмежуватися мінімальним і максимальним розмірами пенсій. Це дає змогу забезпечити захист мінімальних доходів і досягти соціальної згоди в суспільстві; до того ж, оскільки пенсія все-таки пов'язана з розміром попереднього заробітку, забезпечується соціальна справедливість.

Додаткові пенсії виплачуються за галузями або підприємствами і становлять 10-20 % розміру основної пенсії. Додаткові пенсії є не лише засобом підтримки доходів пенсіонерів, а й способом закріплення кадрів на цьому підприємстві чи в цій галузі.

Державні солідарні (розподільчі) системи

У державних схемах пенсійного забезпечення, як правило, використовується розподільчий метод. Це означає, що сума страхових внесків, відрахованих від заробітної плати працюючого населення, розподіляється серед їх сучасників-пенсіонерів у вигляді пенсій. Отже, молодші працівники солідаризуються із старшим поколінням.

Тому такі системи називають солідарними. Вони обов'язкові, а їх гарантом є держава. У них досягається не лише горизонтальний перерозподіл коштів, а й вертикальний, тобто працівники, які в минулому мали нижчі заробітки, отримують вищу пенсію, ніж працівники з більшими заробітками. У такий спосіб досягається також певна солідарність щодо працівників з меншими доходами. Позитивним у цих системах слід вважати тверді гарантії, які вони надають працівникам незалежно від фінансового стану фондів (гарантом є держава).