Держава загального добробуту у США
Загальні риси
На відміну від європейських країн США мають репутацію відсталої щодо створення загального добробуту країни, дехто навіть ставить під сумнів приналежність США до світу добробуту. Звичайно, у цих стереотипах є частка правди. Соціальні програми тут часто мають прогалини в охопленні населення, а в соціальній політиці перевага віддається особистим зусиллям кожної особи щодо забезпечення свого добробуту. Проте не можна ставити під сумнів існування у США держави загального добробуту, яка характеризується великими державними видатками та адміністративно-законодавчим забезпеченням соціального захисту. Звичайно, тип держави добробуту США в багатьох рисах унікальний і контрастує із західноєвропейськими державами. До 80-х років прибічники західноєвропейської колективістської держави по обидва боки Атлантики розглядали США як країну, що намагається наздогнати Західну Європу. Насправді ж починаючи з середини 30-х років США розвивали власний тип соціального захисту, не менш значущий, ніж у західних державах. Нині елементи моделі США ефективно застосовуються на європейському грунті.
Сучасна держава добробуту у США розвинулася двома великими стрибками. Першим був переворот у політиці, зумовлений глибокою економічною кризою й заворушеннями серед багатьох її жертв — фермерів, підприємців, безробітних, а особливо старих. У ті часи за державної підтримки розвинулися соціальне страхування та соціальна допомога, підтримка підприємництва, фермерів і домовласників. Найбільше від цього виграли середній клас, фермери та організовані, переважно білі, представники міського робітничого класу. Нововведення 60-х років значно розширили сферу дії соціальних програм. Вони були інспіровані усвідомленням існування бідності та соціальної незахищеності в багатому суспільстві, розвивалися під тиском руху за громадянські права чорного населення, жіночого руху та руху за ширші соціальні гарантії. Протягом 80-х років адміністрації Р. Рейгана вдалося досягти успіху в багатьох програмах подолання бідності й забезпечити добробут більшості, особливо літніх людей. Під час наступного економічного спаду добробут сімей утримувався на більш-менш сталому рівні завдяки зростанню частки жінок у робочій силі.
Найхарактернішою особливістю системи США є надзвичайно широка різноманітність місцевих норм і правил за відсутності загальнодержавного консенсусу, різка відмінність у трактуванні тих, хто через соціальне страхування заслужив право на соціальні виплати, і бідних, на яких розраховані програми адресної допомоги, а також інтегрування приватних благодійних і комерційних інтересів. Ця різноманітність зумовлена особливим характером державного апарату, класовою структурою і капіталом у США. Державний апарат характеризується антифедералізмом, децентралізацією влади і поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову на всіх рівнях управління. Відсутність сильного центрального державного апарату має глибокі корені в історії США, де рух робітничого класу був роз'єднаний через расизм і велику змішаність населення щодо походження й релігії, так що держава не була змушена створювати потужні владні структури, здатні протистояти цьому руху. Ідеї соціал-демократії не мали на чому розвиватися, і при створенні держави добробуту ідеологічний вакуум був заповнений "лібералізмом" промислових і фінансових корпорацій, які домінували в економіці. Традиції ідеологічного панування капіталу в США беруть початок у XIX ст., коли саме капітал брав на себе обов'язок соціального захисту в багатьох аспектах, а саме у фінансуванні охорони здоров'я, освіти та інших інститутів добробуту, а також їх управлінні у соціальному забезпеченні за місцем роботи та доброчинній діяльності. На початку XX ст. у країні вже була наявна гегемонія промислових і фінансових корпорацій, які сформували загальні риси американської держави добробуту.
Ідеологія і соціальні витрати
Дуже важко підшукати термін, який би описував соціально-політичний консенсус у США. Консенсус, що існує у країні з 30-х років
XX ст., формувався цілком прагматично з гнучкого поєднання волюнтаризму і лібералізму. Волюнтаризм ґрунтується на двох принципах. По-перше, індивід і родина майже повністю несуть відповідальність за власний добробут за відповідної підтримки недержавних інститутів, таких як церква, доброчинні організації, роботодавці та спілки. По-друге, роль державного втручання має бути такою, щоб заохочувати сім'ю та індивіда до самодостатності й менше покладатися на державну підтримку. Отже, люди, які користуються з державної допомоги бідним, наражаються на зневагу з боку суспільства. Однак упродовж історії США волюнтаризм пом'якшувався і приглушувався лібералізмом. Останній будується на необхідності задоволення соціальних потреб, що виникають як інтереси різнорідних груп суспільства — бідних і пригноблених, середнього класу, робітничого руху, жіночого руху, ділових людей та ін. Лібералізм означає прагматичний соціальний колективізм без лівого ухилу, який асоціюється з демократією.Іншою особливістю американської державної політики є відсутність чіткої взаємодії між соціальною та економічною політикою. У 30-ті роки панував "соціальний кейнсіанізм", який визначає високий рівень федеральних видатків як засіб проти економічного спаду й підтримки зайнятості. Однак після війни його ідеологічне місце посів принцип, який можна назвати "комерційним кейнсіанізмом" і який наголошував на раціональному застосуванні фіскальних і монетарних заходів, у той час як інші дії уряду та соціальні видатки суворо обмежені. Отже, соціальні програми 60-х не були особливо пов'язані з політикою на ринку праці або сприянням розвиткові економіки.