Інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій

У ТНК «Johnson&Johnson» станом на 1 січня 2006 року загальний обсяг вкладених інвестицій складав 14,713 млн. дол. Тут обсяг прямих інвестицій значно перевищував портфельні. У «Pfizer» портфельні інвестиції зросли на 3 млрд. дол., прямі лише на 99 мільйонів.

2.Державне регулювання інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій в країнах ЄС

Політика ЄС у сфері регулювання припливу прямих закордонних інвестицій складалася під впливом тих основних факторів, що визначили загальний характер розвитку західноєвропейської інтеграції. Насамперед, вагомим критерієм тут було розташування сил між європейськими і американськими корпораціями безпосередньо в країнах ЄС і та обставина, що конфлікти зв’язані з діяльністю іноземних філій відбивали не тільки протиріччя між закордонними компаніями і національними інтересами, але і боротьбу місцевого капіталу з більш могутніми іноземними конкурентами.

Створення закритого митного союзу і спільного ринку країн ЄС із самого початку розглядалася як основа і передумова формування могутніх європейських ТНК, здатних конкурувати з американськими корпораціями. Згідно з Римським договором (1957 р.) для корпорацій шести європейських країн-засновників Європейського Економічного Співтовариства були зняті усі обмеження на створення закордонних філій в рамках ЄЕС. При цьому європейським ТНК була надана можливість вільного трансферту капіталу і прибутку, а активи їхніх філій отримали національний захист від експропріації. Також Римський договір приділяв значну увагу забороні різного роду індивідуальних і групових дій приватних і державних підприємств, що створюють загрозу конкуренції.

Єдиний Європейський Акт (1986 р.) продовжує політику зниження бар’єрів на шляху руху факторів виробництва: усередині ЄС стали практично вільно переміщатися товари, послуги, капітали і робоча сила. При цьому в деяких випадках іноземні ТНК (із країн ЄС) одержали навіть деякі переваги в порівнянні з місцевими фірмами.

За Маастріхським договором (1992 р.) країни ЄС зняли усі обмеження на шляхи внутрішньо європейського руху капіталу. Разом з тим національні уряди зберегли можливість установлювати перешкоди для інвестицій з «третіх» країн (із країн – не членів ЄС). Однак обмеження можуть вводитися тільки на приплив капіталу. У випадку, якщо філія неєвропейської ТНК вже зареєстрована в одній із країн ЄС, то їй надається національний режим на всій території ЄС.

Після створення Європейського Союзу (1993 р.) істотно посилилася роль державного регулювання інвестиційної діяльності в регіоні, яке повинно сприяти вільному руху капіталу як у середині ЄС, так і між ЄС та «третіми» країнами. На даний момент введення додаткових обмежень на приплив інвестицій у будь-яку країну ЄС з «третіх» країн набирає сили тільки після його схвалення Комісією Європейського Союзу (КЄС).При цьому КЄС також захищає права європейських інвесторів. У червні 1997 року нею було схвалено положення, що забороняє становлення граничної квоти на частку власності ТНК із країн ЄС у приватизованих європейських компаніях. Обмеження можливі лише в галузях, пов’язаних з охороною здоров’я, обороною, національною безпекою.

Важливим етапом у формуванні національних механізмів регулювання ТНК стала розробка КЄС проекту Статуту європейської компанії (Statute of European Company). Його мета сприяти формуванню єдиних умов для діяльності європейських фірм.

Цей статут було прийнято у 1992 році, він спрямований на заохочення злиття західноєвропейських компаній у великі ТНК, діяльність яких підпорядковується єдиному для всіх країн ЄС правопорядкові, та підвищення конкурентоспроможності західноєвропейських компаній.

Ще одним елементом системи регулювання діяльності транснаціональних фірм у країнах ЄС є формування єдиної політики щодо міжфірмових відносин. Це передбачає встановлення ефективних механізмів наднаціонального контролю процесів концентрації й централізації капіталу, в тому числі і в міжнародному масштабі, захисту ринкового середовища.

Основними напрямами політики регулювання міжфірмових ринкових відносин є:

регулювання конкуренції та контроль за обмежувальною діловою практикою;

антимонопольна політика;