Державне регулювання соціальної політики

-законодавче врегулювання статусу і діяльності особистих селянських господарств, в основу визначення яких має закладатися не лише розмір, а й переважний напрям використання землі; права домогосподарств на державний соціальний захист і допомогу, у т.ч. допомогу по безробіттю, мають визначатися з урахуванням демографічного складу сім'ї (чисельність працездатних осіб, дітей, людей похилого віку) та об’єктивних можливостей здачі земельної ділянки в оренду (наявність підприємств, готових взяти землю в оренду, розмір орендної плати).

3.Регулювання доходів та споживання населення

Складовою механізму державного регулювання економіки є політика доходів. В умовах ринкової економіки вона стоїть в одному ряду з політикою конкуренції та політикою стабілізації економіки.

У сфері розподільчих відносин потрібна реальна взаємодія економічних критеріїв, пов’язаних із вимогами економічної раціональності, і соціальних критеріїв, що передбачають забезпечення умов для всебічного розвитку всіх членів суспільства.Мета державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів – зменшення різкої диференціації за рівнем доходів і капіталу.

Складність проблеми розподілу та перерозподілу доходів обумовлена відсутністю однозначної відповіді на запитання: “Який розподіл доходів вважати правильним?”

Реалізація мети потребує:

-чіткого визначення усіх отримувачів доходів;

-переконання в необхідності перерозподілу доходів кожної соціальної групи

Складові механізму розподілу та перерозподілу доходів:

-надання суспільних благ;

-використання законодавчих актів;

-система оподаткування;

-трансфертні платежі.

За умов перехідної економіки в доходах настає стрімке падіння реальних доходів населення, змінюється структура доходів населення, зростає диференціація доходів населення.

Основною складовою грошових доходів населення є заробітна плата. Її величина впливає на загальні показники соціально-економічної ефективності ринкового ладу в цілому, є обґрунтуванням стимулів до праці.

Цілі регулювання оплати праці:

- забезпечення кожному працівникові життєвого необхідного рівня споживання;

-збереження реального рівня заробітної плати;

- встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати із продуктивністю праці;

- досягнення належної відповідності між різними рівнями заробітної плати.

Мінімальна зарплата (МЗП) – гарантований державою соціальний мінімум нетарифікованої праці.