Державне регулювання соціальної політики

— забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструкту¬ри (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

—захист навколишнього середовища тощо.

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюєть¬ся тим, що соціальна політика виступає елементом:

— життєздатності суспільства;

— стабілізації та розвитку суспільства;

—консолідації суспільства.

Моделі соціальної політики держави :

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон¬троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо¬ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от¬риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за¬охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату¬ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці¬альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс¬фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем¬лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи¬сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най¬більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль¬ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці¬ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер¬жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав¬ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо¬мічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав¬ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці¬ального захисту на основі залучення коштів держави та під¬приємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведен¬ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан¬ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі¬шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен¬ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана¬да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при¬ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має пред¬ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер¬ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез¬печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор¬мування раціональної системи соціального захисту населення.