Пенсійна реформа 2004 р. та її наслідки

Обидві праці є особливо важливими з огляду на те, що після публікації 1994 року свого знаменитого звіту — «Як уникнути кризи похилого віку: політика захисту людей похилого віку та сприяння економічному зростанню» (Averting the Old Age Crisis: Policies to Protect the Old and Promote Growth) Світовий банк наполягав на значно більшій ролі приватних пенсій. Той звіт став своєрідним поворотним пунктом, віхою в історії розвитку пенсійного забезпечення у світі. Тоді було запропоновано ідею нової моделі пенсійного забезпечення, що грунтується на трьох «стовпах» (pillar): перший — фінансована за рахунок загальних податків соціальна сітка безпеки; другий — обов’язкові індивідуальні пенсійні заощадження працюючих і третій — добровільні додаткові пенсійні заощадження.

Звіт 1994 року припав на період злету інвестиційних доходів на фондових ринках. За сім останніх років доходи на світових ринках були значно скромнішими і трохи зняли блиску з тих фахівців пенсійного реформування, які були надто молодими й недосвідченими, аби пам’ятати, що існують також і «ведмежі» ринки, і тривалі періоди стагнації. Тож якщо головною метою дослідження 1994 року було з’ясування найкращих шляхів фінансування державних пенсійних програм, то принципове завдання двох останніх — оцінити, наскільки нові пенсійні системи здатні забезпечувати їх учасників адекватним, доступним, сталим та надійним доходом у старості, чи будуть люди в підсумку краще захищеними від ризиків.

Якщо участь у пенсійному страхуванні залишатиметься на такому ж низькому рівні, у приватизованих пенсійних систем навряд чи існує стале політичне майбутнє, оскільки вони не гарантують людям економічної безпеки у старості.

То чому ж так мало працюючих охоплено системою приватних пенсійних заощаджень? Незважаючи на високі прибутки пенсійних фондів, люди мають чимало аргументів, аби ухилятися від участі у них.

Найбільшою перешкодою, яка викликала постійне невдоволення від початку реформи та відвертає чимало працюючих, стали надмірні адміністративні видатки та комісійні винагороди адміністраторам приватних пенсійних фондів. Особливо важким тягарем вони лягли на перших учасників приватизованої системи, які фактично оплатили вартість її створення і субсидували майбутні покоління учасників.

Іншою важливою причиною є, вочевидь, надто великі розміри обов’язкових пенсійних заощаджень. Розмір внесків, за прикладом Чилі, типово встановлено на рівні 10% від зарплати. Плюс оплата чималих комісійних витрат адміністраторам пенсійних фондів. Це забагато для низькооплачуваних та молодих працівників, особливо якщо у них є сім’ї з дітьми.

Не таким вражаючим, як стверджувалося впродовж 1990-х, виявився реальний вплив пенсійних заощаджень на економічне зростання у Латинській Америці. І це пояснюється не дуже вдалим і корисним для економіки інвестуванням пенсійних коштів. Переважна більшість пенсійних внесків майже повсюдно спрямовувалася на купівлю державних боргових зобов’язань. І зовсім мізерну частку активів вкладали в акції — менше 10% (виняток становить Перу — 31%) та інвестували за кордон — значно менше 10% (виняток Чилі — 28% торік).Фахівці Світового банку дійшли висновку, що багаторівнева пенсійна модель у Латинській Америці перебуває у стані безладу. Подальшої роботи потребує вдосконалення першого рівня — державної сітки безпеки для запобігання бідності серед осіб похилого віку. Другий рівень (обов’язкова накопичувальна система) є завеликим, і його рекомендують поступово скоротити. Це дасть змогу вивільнити частину ресурсів для спрямування їх до третього рівня — додаткових добровільних пенсійних заощаджень, який наразі виглядає жалюгідно. У свою чергу, це додасть дещицю запізнілої конкуренції розбещеній, олігополістичній приватній пенсійній індустрії Латинської Америки.

Таким чином, пенсійна реформа у країнах регіону має певні здобутки. Але незручною правдою є те, що її успіхи, без сумніву, було перебільшено.

В останньому, лютневому (2005 р.) звіті фахівці Світового банку розширили тлумачення поняття «багаторівнева пенсійна модель». Якщо у 1994-му було запропоновано ідею пенсійної системи, що грунтується на трьох «стовпах», то 2005 року таких «стовпів» (в Україні замість цього слова використовують термін «рівні» — tier) стало вже п’ять:

— базовий (нульовий), або так званий універсальний рівень — фінансована за рахунок загальних податків соціальна сітка безпеки, метою якої є запобігання бідності;

— перший рівень — обов’язкова державна солідарна пенсійна система визначених виплат;