Виникнення та становлення державної митної служби України
1. Історія Української митниці
Протягом віків митниця була і залишається одним з найсуттєвіших факторів державності і незалежності країни, яскравим свідоцтвом владного і фінансового суверенітету.
Як відомо, одним з перших учнів і послідовників Ісуса Христа був митник Матвій, який до пізнання Бога збирав податки для імперського Риму.
Він був чесною, розумною і порядною Людиною і завжди лагідно і уважно ставився до платників податків, а познайомившись з Ісусом Христом, відмовився від свого багатства і пішов за сином Божим і завжди був біля нього.
Саме як митник, Матвій виробив у собі чудову звичку все звіряти, запам'ятовувати і достеменно записувати. І, мабуть, тому він і став автором найпершої величної Євангелії від Матвія, яка яскраво і повно розповідає про діяння Христа від його Народження і до Воскресіння...
Сягає віків й історія митниці та митної справи у нашій Державі. Незаперечний історичний факт: вже в 911 році в торговому договорі Київського князя Олега з Візантійським імператором обумовлювалися питання мита й митних стосунків між двома країнами.
За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. "...Нехай, - говориться у договорі про руських купців, - входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів." Київська Русь, вже тоді, мала власну митну систему, стягувала і, за домовленістю з суміжними країнами, сплачувала митні податки.
У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.
На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення товарів та прогін худоби. На захист державних кордонів, як згадують народні билини, залучалися славетні Добриня Никитич, Ілля Муромець, Олекса Попович.
Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за Литовсько-польської держави. Була встановлена чітка система митних зборів за ввіз та вивіз різноманітних товарів. Пограничне мито (його називали цлом) стягувалось митниками, які працювали у митницях (тоді вони називалися митними коморами).
Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.
В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Алепський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили у державну скарбницю 100 000 червоних золотих.
Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 року призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.
Це була мудра, зважена, висококультурна людина з європейською освітою, знанням кількох мов, високими професійними якостями державника, фінансиста, економіста.
9 січня 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну "самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". IV Універсал визначав основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі, в економічній, торгівельній і податковій сфері. "Однині Народна Українська Республіка, - зазначалось в Універсалі, - бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша".