Економічна суть нетарифного регулювання

Демпінг

Обмеження в розвитку міжнародної торгівлі можуть виникати в результаті демпінгу.

Під демпінгом розуміється експорт товарів по цінах нижче собівартості або, принаймні, по більш низькій ціні, чим на внутрішньому ринку, тобто демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

У міжнародній торгової практика виділяють декілька видів демпінгу. Постійний демпінг (persistent dumping) - це довгострокова тенденція монополістів максимізувати загальний прибуток, продаючи товари по більш високій ціні на внутрішньому ринку, що ізольований за допомогою транспортних витрат або торгові бар'єри, у порівнянні зі світовим ринком, де можна зіткнутися з конкуренцією іноземних виробників.

На відміну від постійного спорадичний демпінг (sporadic dumping) являє собою епізодичний продаж товару на світовому ринку для того, щоб витягти тимчасову вигоду, не знижуючи ціну на внутрішньому ринку. Необхідність у спорадичному демпінгу виникає у фірми тоді, коли вона опиняється перед фактом надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар на внутрішньому ринку, з одного боку, і не бажаючи зупиняти своє виробництво - з іншого, фірма приймає рішення викинути цей товар на світовий ринок і продати його там по більш низькій ціні, чим внутрішня.

І, нарешті, хижацьким демпінгом (predatory dumping) називається тимчасовий продаж товару по ціні нижче його собівартості за кордоном. Цей вид демпінгу має своєю ціллю усунення іноземних виробників із бізнесу, після чого ціна злітає нагору, а монопольна влада безперешкодно реалізується на світовому ринку у формі монопольної прибули. На практику виділення названих видів демпінгу часто утруднено, потребує багато часу і зусиль.

У загальному плані демпінг є специфічний випадок міжнародної цінової дискримінації: фірма, що реалізує свою продукцію на два і більш ринки з метою максимізації одержуваного прибутку змушений зрівнювати граничні витрати і граничний прибуток на кожному з них.

У світовій торгової практиці демпінг розглядається як форма несумлінної конкуренції, поза залежністю від того, у якому виді він виступає. Тому він заборонений як правилами ГАТТ - ВТО, так і національним законодавством ряду країн. У 1967 р. у Женеві в рамках «Кеннеді-раунд» був введений у дію міжнародний антидемпінговий кодекс, що передбачає, зокрема, процедуру визначення шкоди, нанесеної виробникам країни, що імпортує, і надання доказів про шкоду.

Після того як факт демпінгу установлений, торгові партнери країни, що здійснюють товарний демпінг, управі застосовувати проти неї торгові обмеження. Ці обмеження звичайно приймають форму введення антидемпінгового мита або погрози його введення. Антидемпінгове мито (antidumping duty) являє собою тимчасовий збір, який вводиться країною, що імпортує, для компенсації втрат від товарного демпінгу. Звичайно це мито встановлюється в розмірі різниці між цінами товару на внутрішньому і світовому ринках.

Технічні, адміністративні та інші сховані види торгових обмежень

Поряд із розглянутими видами обмежень у практиці міжнародної торгівлі використовуються сховані види торгових обмежень, кількість яких вимірюється декількома сотнями найменувань. Серед них можна назвати національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження, вимоги до упаковування і маркірування виробів, внутрішні податки і збори, вимоги до утримання місцевих компонентів і т.д. Введення деяких із них є прерогативою центрального уряду, інші встановлюються регіональною владою. Тому навіть стосовно до одної і тої ж країни вони утворять систему, що не завжди з'ясовна з позицій звичайної логіки.

В Україні, наприклад, заборонено використовувати у виробництві продуктів харчування ряду харчових добавок і барвників, що широко застосовуються в європейських країнах. У той же час у нас діють більш ніж ліберальні екологічні норми у відношенні автомобілів і деяких видів техніки.Обмеження такого роду роблять істотний вплив на напрямки й обсяги міжнародних потоків товарів і послуг. При цьому не усе з чинних видів обмежень є протекціоністськими мірами захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Введення деяких із них продиктовано турботою про життя і здоров'я населення, прагненням повніше проінформувати споживача про можливі наслідки, які пов'язані із придбанням і використанням іноземних товарів і послуг. Для виконання цих вимог часто необхідно вносити зміни в існуючі технології й одержувати відповідний сертифікат якості. Проте, чим би не пояснювалося введення схованих видів торгових обмежень, усі вони дискримінують іноземні товари на користь вітчизняних, а витрати по введенню такого роду обмежень перекладаються в кінцевому рахунку на плечі споживачів. У сучасних умовах вибір торгової політики не є сугубо приватною справою уряду тієї або іншої країни. Будь-яка країна, уводячи ті або інші торгові обмеження, не може не брати до уваги колективну думку світового співтовариства, зафіксовану в статутах міжнародних економічних організацій, двух- і багатосторонніх угодах з іншими країнами. Переговори в рамках ГАТТ сприяли загальному зниженню тарифів і розробці кодексу поводження, вимоги якого обов'язкові для країн-учасниць цієї угоди. Інші країни, не будучи членами ГАТТ, брали участь у його роботі на правах спостерігачів і розділяли принципи, проголошені цією організацією.