Економічна суть нетарифного регулювання

Експортні субсидії і компенсаційні мита

Поряд з імпортною політикою існує державна політика в області експорту. У області експортної політики держави частіше удають до субсидування, чим до оподатковування.

Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних імпортерів.

По суті, мова йде про державну дотацію виробникам при їхньому виході на зовнішні ринки, що покриває різницю між витратами і виторгом. Подібно тарифу експортна субсидія може бути специфічною або адвалорною. Її введення стимулює експорт, хоча розплачуватися припадає товариству в цілому.

Проте пряме субсидування експортерів суперечить міжнародним угодам. ГАТТ у рамках «Токіо-раунд» (1973-1979р.) розцінила експортні субсидії як несумлінну конкуренцію і вимагає від країн-експортерів приймати відповідні міри у виді компенсаційних мит. Пізніше ВТО підтвердило заборону на пряме субсидування експорту. Тому на практиці використовується, як правило, непряме субсидування експортерів у формі звільнення експортних товарів від деяких видів місцевих податків, надання кредиту на пільгових умовах.

Надання експортної субсидії звичайно обгрунтовується розуміннями політичного характеру. Країна-імпортер, виявивши факт експортного субсидування, по правилах ВТО має право прийняти відповідні міри, увівши компенсаційне мито. Компенсаційні імпортні мита нейтралізують експортні субсидії й у цілому для світового господарства виграшні.

У цих умовах достатньо поширеною практикою маскування експортної субсидії є надання кредиту іноземним державам. Надання експортного кредиту обумовлюється повинністю іноземної держави одержувати товари тільки у фірм тієї країни, що надала цей кредит. Форми й умови експортного кредитування можуть бути різноманітними, хоча вони переслідують ту саму ціль - сховати, замаскувати факт субсидування експорту.

«Добровільне» обмеження експорту

Даний вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відбиває таку ситуацію, що коли країна, яка імпортує, спонукає свого партнера по торгівлі «добровільно» скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна, що імпортує, натискає на країну, що експортує, вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару.

Подібна ситуація виникає тому, що коли зростає обсяг закордонного експорту, створюються перешкоди на шляху розвитку власного виробництва. Приводом для висування вимог про введення «добровільного» обмеження експорту є, як правило, заяви вітчизняних виробників, що підтверджують, що необмежений ввіз того або іншого товару через кордон призводить до втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Засобом тиску на партнера по торгівлі виступає погроза введення торгових обмежень на настільки високому рівні, що поставить під сумнів саму можливість міжнародної торгівлі між країнами.

Практика показує, що країни, що експортують, з неохотою йдуть на обмеження свого експорту, але зрештою звичайно приходять до консенсусу. «Добровільне» обмеження експорту, по суті, являють собою ті ж імпортні обмеження, але перенесені з меж країни, що імпортує, на територію країни-експортера.

Повоєнний досвід говорить про те, що «добровільне» обмеження експорту використовується в якості методу торгової політики, що проводиться розвинутими країнами світу в конкурентній боротьбі один з одним. З 1950-х рр. США і ряд розвинутих країн застосовували «добровільне» скорочення експорту у відношенні текстильних виробів із Японії, а пізніше по таких товарах, як автомобілі, взуття, сталь, труби, телевізори.Якщо тиск, що робиться на торгового партнера, дає бажані результати, то по своїх наслідках «добровільне» обмеження експорту рівноцінне імпортній квоті.

Проте, оскільки країни-експортери звичайно створюють спротив натискуванню, прийнято вважати, що добровільне обмеження експорту як засіб торгової політики менш ефективно в порівнянні з квотою.