Грошово-кредитна політика в інвестиційно-інноваційному процесі

Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ефективності роботи банків. Таке становище банків пояснюється браком синхронізації банківської системи з курсом соціально-економічних змін у державі, з низькими темпами нарощування обігових коштів, відірваністю від фінансування реального сектору економіки. Така ситуація призвела до того, що вільні фінансові ресурси спрямовуються не на розвиток реального сектору економіки, а на більш прибуткові фінансові ринки, тобто посилюється відрив фінансового сектору від реального сектору економіки. Якщо не відбувається передача коштів від фінансового сектору до реального і немає надійних стимулів до інвестування, то політика банків як найбільш впливового каналу мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів починає діяти в автономному режимі.

Однією з високоприбуткових і малоризикованих операцій банків була купівля ними ОВДП, оскільки процент за ними високий, а виплата гарантувалась державою. Отримуючи прибутки, комерційні банки спрямовували кошти на купівлю більших обсягів ОВДП, обмежуючи тим самим кредитування економіки, бо ці прибутки не поверталися в економіку. Із зменшенням довіри до ОВДП комерційні банки з власної ініціативи припинили використовувати ці операції.Через спад виробництва, який хоч і уповільнився, але все ще тривав до 1999 p., світову фінансову кризу, падіння курсу національної валюти фінансовий стан банківської системи погіршився, зменшивши можливості довгострокового кредитування економіки. Найближчим часом політика держави повинна бути спрямована на збільшення ресурсів фінансової системи і надання їм інвестиційної спрямованості. Держава може також впливати на інвестиційну активність, відшкодовуючи процентні виплати за кредити під інвестиційні проекти у пріоритетних галузях.

Пропозиція грошей у країні залежить від грошової бази, її збільшення впливає на величину доходів, зниження процентної ставки і підвищення курсу акцій та інвестицій. Чим нижчою є норма резервування, тим більше зростають обсяги кредитування і пропозиція грошей.

Інвестиції поєднані з пропозицією грошей і ставкою процента. Вони характеризують попит на позичкові кошти, які можна придбати у населення як депозити або в банках як кредити. Тому важливим важелем регулювання кредитного ринку є облікова ставка НБУ, яка визначає процентну ставку комерційних банків. Облікова ставка — це рівень процента чи ціна, за якою банк надає кредити комерційним банкам і проводить облік цінних паперів при здійсненні операцій на вторинному ринку.

Облікова ставка — це ціна, за якою гроші емітуються при їх первинному створенні НБУ. Цим визначається регулююча функція банку в грошово-кредитній політиці, яка полягає у стримуванні чи прискоренні процесів створення грошової маси. Рівень облікової ставки безпосередньо впливає на емісійні кошти. Високий рівень облікової ставки гальмує попит комерційних банків і попит на кредити в країні. Зміна облікової ставки НБУ свідчить про зміни грошово-кредитної політики і є головним індикатором для комерційних банків при встановленні ставок за кредити та депозити.

Основними методами впливу на економічні процеси за допомогою процентної ставки є грошова емісія та грошова рестрикція.

Грошова емісія — це розширення участі держави на фінансовому ринку через викуп своїх боргових зобов'язань та заохочення банків до нових кредитів за допомогою зниження облікових ставок. Якщо рівень інфляції в країні низький, то результатом такої політики є короткострокове зниження ринкової процентної ставки, збільшення обсягів інвестицій та споживчого попиту.

Політика грошової емісії є досить обмеженою, ефективною вона є лише за умов, коли рівень обсягів виробництва значно нижчий за можливий. Лише в цьому разі збільшення пропозиції грошей і зниження реальної процентної ставки спричинить зростання інвестицій і майже не вплине на рівень цін. Практика значної грошової емісії застосовувалась в Україні в 1992-1994 pp. У подальшому почали використовувати засоби грошової рестрикції, які проявились у підвищенні облікової ставки відповідно до рівня інфляції, підвищенні норм обов'язкових резервів. Вища за номінальну реальна процентна ставка є наслідком стабілізаційної політики, яка базується на обмеженні первинних резервів комерційних банків. Висока процентна ставка пожвавлює приплив вкладів у банк без збільшення обсягів кредитних операцій. Прибутки банківського сектору скорочуються за рахунок підвищення дохідності депозитних операцій. Відбувається відтворення доінфляційної структури грошового капіталу в ринковій економіці та її формування в перехідній — саме в цьому закладено сутність процентної ставки в механізмі дії політики стримування інфляції.

Для економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення набуває проблема зниження інфляції до певного рівня, а також інші заходи, застосування яких дасть змогу навіть при значному підвищенні цін досягти економічного зростання. Це можливо у разі здійснення політики контрольованої інфляції при одночасній структурній перебудові економіки через реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів.