Грошово-кредитна політика в інвестиційно-інноваційному процесі

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. У цьому разі об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, який здійснює грошову емісію за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій і впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Грошово-кредитна політика — це політика держави, спрямована на:

• оздоровлення всієї фінансової та грошової системи;

• зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін;

• стабілізацію обсягів виробництва;

• підвищення реальних доходів населення;

• скорочення дефіциту державного бюджету;

• упорядкування торгово-платіжного балансу;

• зменшення дотацій населенню та підприємствам;

• створення спеціального стабілізаційного фонду для підтримки дієспроможності гривні.

В перші роки після здобуття незалежності держава за рахунок бюджетних коштів підтримувала збиткові підприємства замість проведення політики структурних перетворень та грошової приватизації. Такі заходи підтримки вітчизняного товаровиробника здійснювалися на фоні розвитку інфляційних процесів. Результатом стало виникнення значних обсягів дефіциту державного бюджету, який перекривався за рахунок емісії НБУ, що прискорило інфляцію і призвело до деформації у пропорціях грошової маси. Протягом 1992-2000 pp. відбувалося збільшення грошової маси, і насамперед — за рахунок готівки в обігу, наслідком чого стала гіперінфляція у 1993 р.

З плином часу структура грошової маси зазнала значних змін, які вплинули на інвестиційні процеси. Для характеристики грошової маси, як правило, використовуються агрегати МІ, грошова база Mh (гроші поза банками плюс резерви банків), які визначають інфляційні процеси та інфляційні очікування. До грошового агрегату М2 належать строкові вклади в національній валюті та кошти в іноземній валюті. Грошовий агрегат МЗ містить ще й кошти за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Два останні агрегати відповідають функції грошей як засобу нагромадження і регулюють обсяги інвестиційної діяльності. У 1992-2000 pp. в Україні

більше як утричі збільшилася частка готівки в агрегаті М2 за рахунок скорочення частки грошей на поточних та строкових депозитах. Ці процеси призвели до зменшення потенційних джерел інвестиційних ресурсів. Порівняно з обсягами ВВП останні постійно і відчутно зменшувались. Це призвело до відставання темпів зростання кредитної активності.

Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Разом з тим, фінансовий потенціал більшості комерційних банків недостатній для інвестиційного забезпечення значних за обсягами проектів та програм.

При мінімальній кількості проектів та максимальній їх вартості, що пояснюється високою вартістю обсягів фінансових ресурсів банку, значно підвищується ризик збанкрутувати внаслідок невдалої реалізації проекту.

Фактор високого ризику і низька кредитоспроможність позичальників змушує банки підвищувати процентні ставки, що обмежує попит на кредити.