Державний внутрішній борг і його роль у розвитку грошового та фінансового ринку

Безупинне знецінення нагромаджень означає, що відсутня гарантія кредитної системи щодо зберігання цінності (товарності) грошей у вкладах. Одноразові компенсації втрат проблеми не вирішують, бо не усуваються причини знецінення. Борг кредитної системи населенню і підприємствам й далі знецінюється. Звідси випливає, що кредитна система як сукупність комерційних банків не спроможна повернути вкладникам (населенню і підприємствам) мобілізовані в них кошти, тобто фактично кредитна система є банкрутом стосовно своїх вкладників.

Прогресуюче знецінення грошей також означає, що Центральний банк як кредитор держави оперує неповноцінними кредитними ресурсами. Причому їх якість постійно погіршується. По суті, ці ресурси мають характер позірних грошей, оскільки емітуються виходячи з потреби фінансування державного боргу, а не з потреб господарського обороту. Отже, держава не спроможна повернути Держбанку повноцінні кошти, узяті нею в борг, навпаки, заборгованість погашається ще більш неповноцінними грошима. Це ставить державу у становище банкрута стосовно Центрального банку.

Рекапіталізація банків в Україні здійснювалася через поширену практику видачі централізованих кредитів Національним банком України. По суті, комерційні банки, що мали кореспондентські рахунки в Центральному банку, кредитувалися в необмежених обсягах; відбувалося інтенсивне підживлення капіталів комерційних банків за рахунок безготівкової емісії Центрального банку.

Слід зазначити, що на рахунках Центрального банку по лінії зовнішньої заборгованості зафіксовано великі збитки. Ці збитки істотно зростали через обвальну девальвацію карбованця. Втрати від девальвації також фінансуються за рахунок централізованих грошових фондів держави.

Отже, у системі "державний бюджет — банки" постійно наростає взаємна заборгованість державного бюджету (державний борг) і кредитної системи. Причому що більше навантаження лягало на державний бюджет у зв'язку зі списанням безнадійних кредитів, то більші потрібні були підживлення дохідної бази бюджету за рахунок нових емісій, внаслідок чого посилювалася інфляція.

У СРСР розглянуті процеси тривалий час мали прихований характер. У 1985-1990 pp. ситуація різко загострилася, що виявилося в безпрецедентному прирості обсягу внутрішнього державного боргу (табл. 4).

Як бачимо, внутрішній державний борг СРСР за 5 років збільшився втричі. На початок 1991 р. він перевищував 580 млрд крб.

Основним чинником збільшення внутрішнього боргу є збільшення обсягів коштів, що залучаються з позичкового фонду держави для покриття дефіциту бюджету. Велика частина державного боргу виникає за рахунок заощаджень населення, тобто за рахунок поглиблення диспропорції між грошовою масою і її товарним покриттям. Це пов’язано з тим, що потреби в бюджетному фінансуванні постійно підвищуються, у тому числі й унаслідок інфляції, а реальні надходження до держбюджету зменшуються. Зменшуються також можливості прихованого залучення коштів підприємств на покриття бюджетних витрат у складі позичкового фонду. Єдиним централізованим кредитним ресурсом залишаються заощадження населення, акумульовані Ощадбанком.

Лібералізація цін, різке посилення податкового пресу мають сприяти розширенню реальної дохідної бази бюджету України. Водночас зменшаться змушені нагромадження, почнеться відволікання грошей із вкладів і депозитів в обіг. Очікується, що завдяки цьому зрівноважаться грошова і товарна маси.

Оскільки 1992 р. в Україні характеризувався великим бюджетним дефіцитом, то першочерговими завданнями уряду стали фінансова стабілізація, різке зменшення дефіциту через щонайжорсткішу економію бюджетних витрат. Передбачалося скоротити у 3-4 рази оборонні витрати, централізовані виробничі інвестиції та дотації, значно зменшити кредити. Основними джерелами поповнення бюджету України стали податок на додану вартість і на прибуток, а також експортні мита.Проте діючі ставки оподаткування прибутку і доданої вартості були такими великими, що дестимулювали розвиток виробництва, зумовили подальше зменшення його обсягів.

Проаналізуємо загальноекономічний вплив масового зростання потреби у грошах для обслуговування операцій на споживчому та інвестиційному ринках. На інвестиційних ринках стрибок цін на товари виробничого призначення сприятиме моментальному загальному розширенню

безготівкової грошової маси, що відіграє роль облікових грошей при обслуговуванні бартерних угод. На фінансовому становищі підприємств, що мають великі запаси товарно-матеріальних цінностей для обміну, стрибок цін практично не позначиться, оскільки збільшення витрат компенсуватиметься надходженнями від обмінних операцій. По суті, при бартерному обміні реально рухаються по рахунках тільки кошти, що обслуговують сальдо заборгованості. У гіршому становищі опиняються підприємства, що зовсім не мають запасів або мають незначні товарні запаси, їм доведеться вишукувати для обороту чималі грошові суми. У цілому потреба у грошах у сфері оптової торгівлі істотно підвищиться.