Основні економічні передумови відродження фінансового ринку інвестицій
По-друге, структурна перебудова галузей, що спеціалізувалися переважно на виробництві інвестиційних товарів, тобто товарів, призначених для виробничого споживання, може розтягнутися на довгий час. Це зумовлюється великими витратами на заміну або ремонт украй зношеного устаткування, на забезпечення регулярного надходження сировини, матеріалів, енергоносіїв, на реорганізацію.
Загальний рівень зазначених витрат, що збільшуються з розвитком інфляційних процесів, не дає можливості підприємцям, які здійснюють інвестиції в зазначені галузі, одержувати середню норму прибутку. Отже, інвестиції в такі галузі (за винятком фінансової підтримки держави) не робитимуться. Оскільки через інфляцію реальні доходи України зменшуються, то найближчим часом малоймовірним видається масоване бюджетне інвестування в такі життєзабезпечуючі галузі, як енергетика, важке машинобудування, транспорт, видобувні галузі, а також фундаментальні науки. Це, безперечно, спричинить довгострокову кризу галузей, що обслуговують споживання: зокрема, легкої та харчової промисловості, сільського та комунального господарства, охорони здоров'я.
По-третє, зазначені процеси спаду в державній економіці багато в чому зумовлені її внутрішньою "корозією" через неконтрольований розвиток ринкових ланок, що переключили на себе основні інвестиційні потоки, неминуче зачепили й "кооперативну", ринкову складову державних підприємств. Оскільки малі, кооперативні, орендні та інші підприємства, створені при державних підприємствах, використовують таке саме устаткування, приміщення, сировину, матеріали, працю, що й державні підприємства, то, відповідно, інвестиції у структурну перебудову, незважаючи на форсоване підвищення цін на продукцію, призведуть до зниження норми прибутку, що й так дедалі швидше "з'їдається" інфляцією. Тому інвестиційна стратегія малих та інших підприємств залишиться пасивною, тобто основним інвестиційним каналом, як і раніше, будуть надходження ресурсів з "державних ланок", а валовий дохід піде переважно на споживання. Частина цих коштів є, по суті, потенційними інвестиціями.
Серед стратегій фінансового інвестування в нефінансовому секторі можна виокремити такі:
1. Насамперед традиційну — політика створення малих та інших підприємств однією або кількома приватними особами. Такі підприємства використовують найману працю на основі договірних відносин. Нагромадження (капітал) цих підприємств є, по суті, нагромадженням приватних осіб-засновників.2. Крім того, починається процес легалізації відносин приватної і групової власності на колишніх державних підприємствах через їх викуп або придбання в них частин, паїв, акцій (як правило, контрольного пакета).
3. Становлення фінансового ринку відбувається за рахунок не тільки створення малих підприємств і кооперативів, а й акціонування великих підприємств. Акції торговельно-промислових та інших підприємств нефінансового сектору є формою вираження фінансового капіталу, найвищим ступенем розвитку дійсного капіталу. Тому послідовне здійснення приватизації та акціонування підприємств нефінансового сектору стане основою для формування фінансового ринку.
Поряд із згаданими учасниками фінансового ринку — резидентами у найближчому майбутньому вагому роль на українському фінансовому ринку відіграватимуть нерезиденти, які представляють іноземний капітал.
Незважаючи на пільгове законодавство про іноземні інвестиції іноземні інвестори поки що не здійснюють вкладень у фінансову сферу.
На нашу думку, це пов'язано насамперед з негативними тенденціями на фінансовому ринку, ескалацією засновництва, що породжує вторинні фінансові структури, які не мають реальної опори у процесі відтворення дійсного капіталу. Таке розбухання спекулятивної оболонки фінансового ринку в умовах спаду виробництва і кризи грошової системи зупиняє іноземних інвесторів, вони побоюються втратити свої вкладення в результаті краху спекулятивних структур.
Іноземний капітал на українському ринку займає вичікувальну позицію. Вкладення у фінансовий сектор практично не здійснюються, немає прикладів створення акціонерних товариств відкритого типу в нефінансовому секторі.
Нині представниками інвестиційної пропозиції (позичальниками капіталу) є підприємства (бізнес) і держава. Інвестиційні потреби бізнесу дедалі більшою мірою задовольняються за рахунок емісії акцій у процесі акціонування великих підприємств, внесення частин (або паїв) у процесі створення товариств з обмеженою відповідальністю. Основним джерелом зовнішнього фінансування є випуск акцій або короткострокових боргових зобов'язань. Довгостроковий банківський кредит перестав існувати в результаті прогресуючої інфляції. Внаслідок знецінення реальних доходів держави і збільшення банкнотної емісії різко скоротилися бюджетні асигнування. Таким чином, виживання багатьох галузей прямо визначається швидкістю розвитку фінансового ринку. Нерегульований розвиток фінансового ринку, "дика" приватизація призводять до нерівномірного припливу інвестицій у галузі народного господарства. Перенасичена інвестиціями сфера оптової торгівлі, вкладення в яку дають найвищу норму прибутку на основі роздування цін на споживчі та інвестиційні товари. Лібералізація цін у масштабі всього народного господарства дасть можливість усунути цінові перекоси, що спричинить зниження норми прибутку і закриття багатьох товарних бірж. Тим часом гострий брак інвестицій відчувають великі підприємства видобувної, заготівельної та обробних галузей промисловості. Криза цих структуроутворю-ючих галузей спричинить тривалий загальноекономічний спад, позначиться на стані всього народного господарства. Тому одночасно з державною фінансовою підтримкою цих галузей конче потрібно послідовно і якомога швидше здійснити приватизацію.