Основні економічні передумови відродження фінансового ринку інвестицій
Так, на споживчому ринку залежно від платоспроможного попиту населення можна виокремити такі типові стратегії поведінки. Перша, найчисленніша група споживачів практично не має заощаджень, а поточні грошові доходи спрямовує переважно на придбання продовольства. Друга група населення, яка має невеликі заощадження, побоюючись зростання інфляції, інтенсивно спрямовує власні грошові заощадження у споживчі інвестиції, інвестиції у вільно конвертовану валюту (ВКВ) і валютні цінності, інвестиції в реальні активи (фінансовий капітал). Третя група населення, яка має великі заощадження, інвестує їх, як правило, у нерухомість, автомобілі, валюту і валютні цінності, складну побутову техніку, а також здійснює виробничі інвестиції через придбання у приватну власність підприємств, в основному сфери обслуговування, торгівлі, та фінансові інвестиції за допомогою купівлі акцій та облігацій.
Таким чином, фізичні особи, які мають великі заощадження, утворюють клас підприємців і фінансових інвесторів. Вони переорієнтовують операції зі споживчого ринку на інвестиційний. Саме вони мають ту необхідну критичну масу заощаджень (частку нагромадження у складі доходу), яка дає можливість переключити платоспроможний попит із споживання на інвестиції.
Поряд із формуванням класу підприємців, які здійснюють зараз процес первісного нагромадження і стануть у перспективі групою найактивніших фінансових інвесторів, існує також досить численна група "змушених" заощаджувачів — виразників налагодженого споживчого попиту. Про це свідчить коефіцієнт схильності до заощадження (ощадна квота), який, наприклад, у 1990 р. становив 12 %, удвічі перевищуючи відповідний коефіцієнт у США. Тому цю частину заощаджень можна вважати потенційними інвестиціями.
Можна припустити, що в умовах наростання кризи грошового ринку "змушені" заощадження у формі коштів на рахунках Ощадбанку через загрозу їх повного знецінення треба буде інвестувати, насамперед у споживчі товари, особливо тривалого користування, і нерухомість, переважно в межах приватизації житла. Водночас практика показує, що у зв'язку з багаторазовим збільшенням цін на такі товари можливості вкладення основної маси особистих заощаджень у споживчі товари і житло багато в чому вичерпані. Причому, як правило, розрахунки за ці товари здійснюються у ВКВ. Тим самим заощадження у гривнях практично відтинаються від споживчих інвестицій. У цій ситуації заощаджувачі з метою збереження власних заощаджень змушені будуть переорієнтовуватися на фінансові інвестиції.
Соціально-економічна база фінансового ринку, що формується в Україні, недостатньо широка. Можна визначити дві основні, на наш погляд, стратегії потенційних інвесторів на фінансовому ринку. Так, приватні підприємці орієнтуватимуться переважно на приріст капіталу і закріплення у зв'язку з цим за собою якомога щонайширшого набору (зумовленого межами заощаджень) прав власності на реальні фінансові активи. Великі приватні підприємці прагнутимуть скупити контрольні пакети акцій. "Змушені" заощаджувачі керуватимуться потребою зберегти (застрахувати) заощадження від знецінення й одержати право на регулярний прибуток.Інвестиційні можливості підприємств або інституціональних інвесторів також визначаються кризовим станом грошового ринку, тому що це змінює пропорцію між споживанням і нагромадженням у прибутку підприємства. Закономірно збільшуються частка споживання і поточні витрати на обслуговування платіжного обороту, що пов'язано з розвитком інфляції попиту і витрат. Витрати на інвестиційні цілі зменшуються. Цей процес характерний для підприємств будь-якої форми власності.
Ретроспективний аналіз показує, що внаслідок штучно створеного законодавчими актами розриву в умовах господарювання державних і недержавних структур з 1988 р. почалося активне переливання капіталів у сферу так званої альтернативної економіки. Причому вкладення в колективні та приватні підприємства здійснювалися в будь-якій формі — грошовій, матеріальній, трудовій, прав на будь-які цінності. Цей інвестиційний процес можна охарактеризувати як своєрідне "первісне нагромадження" економічних структур нового капіталістичного типу. Інвестиційна діяльність здійснювалася в основному в такому напрямі: інвестиції підприємств — створення капітального майна кооперативів, малих, спільних структур — формування нагромаджень приватних осіб.
По суті, були перервані кругообіги інвестицій, що забезпечували розширене відтворення в державному і кооперативному секторах. Це, на наш погляд, украй небезпечний для економіки України напрям. Небезпека його полягає насамперед у пролонгованому характері впливу на відтворення. З поглибленням інфляції і скороченням інвестицій у відтворення зростає недовироблення товарів, що переростає у глибокий економічний спад виробництва.
Найглибший спад виробництва переживають колишні державні підприємства. Він зумовлений впливом ряду чинників структурного характеру. По-перше, державні підприємства були монополістами у сфері виробництва певного товару. З розпадом єдиного економічного простору СРСР розпалася й база постачання цих підприємств необхідними ресурсами. Це призвело до скорочення або навіть до припинення виробництва конкретного, монополізованого товару, нестача якого, у свою чергу, вплинула на стан виробництва інших підприємств, що входили в єдиний технологічний ланцюжок. А оскільки державні підприємства-монополісти становили структурну основу радянської економіки, то й спад став глобальним, загальноекономічним, торкнувся всіх галузей і сфер економіки.