Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві

Якщо вважають, що за попередній рік доходи були вищими, треба визначити вагові коефіцієнти за рівнями доходів за відповідні роки. На-приклад:

Цей метод прогнозування доходів називається екстраполяцією. Най-простішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду, тобто визна-чення напряму або тенденції змін економічних показників на перспекти-ву виходячи з аналізу статистичних даних попередніх років.

У модель прогнозування майбутніх доходів можна ввести чинник “дрейфу”, який, наприклад, враховуватиме інфляцію й економічне зро-стання:

де а — чинник “дрейфу”.

Для прогнозування майбутньої діяльності підприємство складає про-ект про розміри прибутків. Можливу форму такого проекту наведено втабл. 10.Формування системи фінансових джерел передбачає визначення кри-теріїв залучення того чи іншого джерела фінансування; аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінювання їх якісних і кількісних харак-теристик; вибір джерел, що відповідають обраним критеріям; визначен-ня оптимальної структури фінансових джерел.

Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими критеріями:

• порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернативних джерел;

• терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у зручний для підприємства час;

• імовірні обмеження в надходженні коштів;

• ризик переходу контролю до іншого власника. Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по можливості диверсифікована за термінами погашення і видами джерел.

Власні фінансові ресурси підприємства обмежені статутним фондом, прибутком після відрахування податків і емісією акцій. Однак потреби підприємства у фінансових ресурсах можуть бути більшими. Тоді доводиться вдаватися до боргових фінансових джерел. У ринковій економіці розмаїтість боргових фінансових ресурсів збільшується. Поряд із кредитом до боргових джерел належать облігації, лістинг і факторинг. Будь-яка особа, що постачає підприємство борговими фінансовими ресурсами, є кредитором.

Якби майбутнє було точно відоме, то був би відомий і потік доходів підприємства, тобто не було б ризику інвестицій.

Насправді ж будь-яке фінансування підприємства має ризиковий характер. Кредитор так само, як і власник, ризикує втратити фінанси.

Найпоширенішими способами зменшення ризику є такі:

• вимога матеріального забезпечення під позику;

• обмеження граничного розміру боргу;

• контроль за співвідношенням узятих у борг і власних фінансових ресурсів;

• право при укладенні контракту вимагати моніторингу підприємницької діяльності підприємства-позичальника, одержання регулярної фінансової інформації або навіть права інвестора призначати свого директора в раду фірми.

Кредитори мають пріоритет перед власниками у виплаті відсотка, у погашенні основної суми капіталу, якщо фірма (підприємство) банкрутує. Позики можуть бути з фіксованою або плаваючою ставкою. Якщо ставка фіксована, а коштів у фірми недостатньо, вона змушена продати якусь частину свого майна для покриття боргу. За відсутності фіксації жодних обмежень прав власника, крім випадку банкрутства, не існує.