Формування фінансових ресурсів і джерела їх утворення на підприємстві
Фінансові ресурси — це кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.
Фінансові ресурси є водночас об'єктивною макроекономічною категорією, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне покриття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.
Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного характеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту і національного доходу. По-друге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів. Отже, джерелами формування фінансових ресурсів є амортизація, прибуток, відрахування до фонду соціального страхування і пенсійного фонду, податок на додану вартість, акцизи, податки з населення, надходження від зовнішньоекономічних операцій та продажу населенню цінних паперів. Кредитні ресурси, на нашу думку, неправомірно зараховувати до фінансових ресурсів, оскільки їх формування не пов'язане зі створенням нових матеріальних благ, а відбувається внаслідок перерозподілу фінансових ресурсів. Однак приріст вкладів населення в банках варто розглядати як джерело фінансових ресурсів, оскільки в матеріально-речовому аспекті їм відповідають ресурси, що вивільнюються внаслідок нагромадження.
В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.
Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв'язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.
Рух капіталів за ринкової економіки можна відобразити у двох аспектах. По-перше, рух доходів і витрат у таких секторах економіки, як підприємницький бізнес, державний, міжнародний (суспільний) та приватний сектори. Різниця між доходами і витратами в будь-якому секторі дає заощадження. По-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.
Щоб краще зрозуміти рух капіталів, розглянемо ці аспекти детальніше.
Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор частину цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що залишається, спрямовує на заощадження. Державний сектор видає заробітну плату державним службовцям, купує товари і послуги у бізнесу. Джерелами цих витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також доходи від державної та підприємницької діяльності (рис. 34).
Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвестором. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з розвиненою ринковою економікою є сім'ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромаджень у бюджеті сім'ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути позичальником, але його частка незначна.
Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок (рис. 35). У широкому розумінні — це відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо-та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.
Вихід підприємства на фінансовий ринок має на меті збільшити фінансові можливості підприємства і зменшити ризик підприємницької діяльності. Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий ринок).Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на первинному і вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формується за рахунок емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства, компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме інвестування — це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституціонального типу. Непряме інвестування — це продаж цінних паперів через посередника (рис. 36). Вторинний ринок — це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржовий обіг.