Досягнення культури Месопотамії та Стародавнього Єгипту

У шумеро-вавілонському епосі також знайшли відображення мрія про безсмертя, проблема життя та правомірно¬

сті смерті. У відомій «Поемі про Гільгамеша» (кінець III-

початок II тис. до н. е.) знайшла свій типовий вираз сформульована саме на Близькому Сході міфологічна концепція жорстокого детермінізму людського життя, закономірною кульмінацією якого є смерть, яка, натомість, не може перекреслити цінності життя, його земні звершення та радощі. В епічній літературі Месопотамії існували й міфи про Золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли

до складу релігійних уявлень інших народів Передньої

Азії, до біблійної літератури.

Звертає на себе увагу еволюція давнього культу при¬роди. Поступово боги з уособлень сил природи перетворюються на покровителів держави й царської влади, стають! втіленнями абстрактних понять справедливості й могутності, небесними суддями, войовникаМи та царями. Давній! землеробський бог Мардук набуває вигляду «владики неба1! і землі», верховного державного бога Вавілону. А бог сонця Уту (Шамаш) стає богочіравосуддя, що дарує закони; земному царю Хаммурапі. Якщо боги починають зобража¬тися у вигляді «небесних царів», то обожнювані деспоти розглядаються як «земні боги». На їх честь будують хра¬ми, приносять жертви.

Одночасно ускладнювалися й ритуали поклоніння не¬бесним та «земним» богам, обрядова сторона культу, який дедалі набував офіційно-державного характеру. З жерців формується окремий соціальний прошарок, який з розвит¬ком шумерського суспільства перетворюється на його ке¬рівну еліту. Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царів (лугаль) та правителів залежних від них міст і про¬вінцій (патесі, енсі) Серед служителів храмів, які назива¬ли «будинками Бога», були жерці-адміністратори, що роз¬поряджались їх майном, й жерці, що займалися здійснен¬ням обрядів жертвоприношень та ворожбою на нутрощах принесених в жертву тварин. Спеціально навчені жерці супроводжували ці церемонії грою на лірах, арфах, цим¬балах та флейтах. Нарівні зі жерцями існували й жриці, до обов'язків яких входило «служіння богам тілом». Хра¬мова проституція була оточена ореолом святості.

З часом жерці захоплюють монополію не лише на релі¬гійні знання, проголосивши їх «вищим таємним знанням усього, що відбувається на небі та землі», а й на світські знання, використовуючи їх для зміцнення свого виняткового становища у суспільстві. В сакральних цивілізаціях Шуме¬ру та Вавілону усі галузі знання були спрямовані, насам¬перед, на управління суспільною системою. Тому жерці володіли обширними знаннями про психіку людини, набу¬тими протягом тривалого часу, мали великий досвід навію¬вання та гіпнозу.

, Особливо цінувалися знання) що давали змогу уникну¬ти нещастя або позбутися його наслідків за допомогою передбачення майбутнього. Не дивно, що серед текстів на глиняних табличках, що їх шумери, а згодом й вавілоняни використовували для свого клинописного письма, найчас¬тіше трапляються саме таблиці для ворожби та астроло¬гічних пророцтв. З цією метою жерці у своїх обсерваторіях на дахах храмових башт-зиккуратів вели систематичні астрономічні спостереження. Небозвід був поділений ними на дванадцять сузір'їв та зодіакальних знаків, що симво¬лізували ці сузір'я. Знання в галузі астрономії дали змогу їм створити перший у світі календар, схожий на сучасний, ' точно передбачати сонячні та місячні затемнення.

Проте шумерські і вавілонські мислителі прагнули пояс¬нити сутність природи та власної цивілізації, спираючись, передусім, на традиційні релігійно-міфологічні уявлення. Характерним зразком цього е оригінальна концепція боже¬ственних законів «Ме», виклад яких міститься у міфі про Енкі та Інанну. У цих законах, на думку авторів, знахо¬диться вся мудрість і наука, бо вони створені богами для забезпечення гармонії в існуванні природи та суспіль¬ства.Досягнутий шумерами високий рівень культури та ба¬гатовіковий досвід суспільно-політичної організації сприя¬ли появі ретельно розроблених юридичних норм для усіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства був Уруінімгіна (остання, третина III тис. до н. е.), правитель Лагаша, який склав і запровадив найстаровинніший пра¬вовий кодекс. Своїм зведенням законів, яких повинні були дотримуватись усі без винятку громадини, пишався відомий цар третьої династії Ура Шульга. Цими законами він «вста¬новив у країні справедливість, викорінив безладдя й безза¬коння».

Шумерське право згодом стало зразком для скла¬дання законодавства наступних цивілізацій як у самій Ме¬сопотамії, так і в сусідніх країнах. Зокрема, відомим при¬кладом його вдосконалення є кодекс старовавілонського царя Хаммурапі (перша половина XVIII ст. до н. е.), мета якого полягала у тому, «щоб сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість»1. Цей кодекс законів приділяв особливу увагу охороні влас¬ності, посилюючи міру покарання та її диференціацію за різні види злочинів. Не дивно, що закони Хаммурапі вва¬жалися взірцем законодавства протягом усієї «клинописної культури» Месопотамії, їх продовжували переписувати та вивчати до кінця існування Вавілону.