Історія виникнення та віровчення зороастризму
В ту епоху культ, як правило, був більш стійким, ніж релігійні уявлення. І справді, основні об'єкти зороастрійського культу (вода і вогонь) сьогодні ті ж, що і в пастухів кам'яного віку. Вода для протоіранців відігравала найважливішу роль. Вони ототожнювали воду з богинями (Апас), молились і здійснювали їй возлиття - “заотра” (приношення, жертвоприношення). Число “три” було святим для протоіранців; і тепер воно є організуючим началом у багатьох обрядах зороастризму. Три складові частини возлиття символізують царство рослин і тварин, напоєних водою. Це возлиття, в свою чергу, повинно повернути цим царствам ту життєву силу, яку вони віддали, щоб зберегти їх чистими і корисними.
Вогонь, як другий об'єкт культу, також був істотним для жителів степів. Він був джерелом тепла, на ньому готували їжу; його старалися ніколи не згасити. Культ вічного вогню був розповсюджений серед індоєвропейців, які бачили дещо божественне в полум'ї. Зороастрійці називали його Атар, а брахмани - Агні. Вони також здійснювали приношення з трьох елементів і вогню, яке складалося з сухих чистих дрів, благоговій і невеликої кількості тваринного жиру.
Приношення вогню і воді складали основу повсякденних богослужінь (в індоарійців Яждна, в іранців - Ясна). В цих богослужіннях відбувалися регулярні жертвоприношення. Індоіранці відчували благоговійний трепет, вбиваючи тварину, але ніколи не забирали життя у неї без освячуваної молитви. Вони вважали, що тварини кровно пов'язані з людиною. А душі тварин поглинає божество Геуш-Урван (“Душа бика”).
Священне місце, на якому здійснювалися релігійні ритуали (зороастрійці пізніше назвали його Паві - “чисте місце”), являло собою рівну ділянку землі з проведеними борознами. Все освячували водою - від землі і до посуду. Всі ці риси залишились характерними і для сучасного зороастрійського ритуалу, а паралелі їм є і в брахманізмі.
Дозороастрійський пантеон богів.
Богів, яким поклонялися індоіранці, було багато, а обряд богослужіння завжди присвячувався певному божеству. Поряд з божествами культу існували і “природні боги”, які символізували ті чи інші явища природи. Це були боги неба і землі - Асман і Зам, боги сонця і місяця - Хвар і Мах; два боги вітру - Вата і Вайу. Вата був ще богом дощу.
Іранці також вірили, що світ ділиться на сім областей. Вони їх уявляли у вигляді кіл, найбільше з яких - Хванірата - населене людьми. Вважали, що існував і закон природи, згідно якого сонце рухається рівномірно, відбувається зміна пір року і цим самим, забезпечується порядок всього існуючого в світі. Цей закон був відомий індоарійцям як Рта (авестійською
мовою - Аша). Молитви і жертвоприношення, які здійснювались людьми, вважалися як приналежні до цього звичайного порядку речей, але самі вони допомагали підтримувати Аша - підсилювали дію найбільш милосердних богів і укріплювали світ, населений людьми.Поняття “Аша” мало і етичний зміст. Вважалось, що воно керує поведінкою людини. Таким чином, це слово перекласти тяжко, бо різні поняття відповідають йому в різних контестах: “порядок” - там, де мова йде про істотний світ, або ж “істина”, “справедливість”, “праведність” - там, де говориться про характерність.1
Жорж Дюмезіль дослідив, що для древньої Індії, Ірану була характерна “ідеологія” трьохчленного поділу суспільства, яка була паралельною трьохчленній класифікації богів. Пізніші дослідження привели його до висновку про те, що ця ідеологія лежить в основі релігійних вірувань всіх індоєвропейських дочірніх народів. Три члени ідеологічної системи можуть бути охарактеризовані як наділені і космічними, і соціальними “функціями”. Господарюючим є перший член - уявлення про верховну владу, яка виступає в юридичному та магічному аспектах. У арійців, а пізніше в індійців, Мітра і Варуна символізують відповідно юридичний і магічний аспекти першої функції, область діяльності жерців. Друга функція - дух війни і насильства - поле дій воїнів і бога Індри, тоді як третя функція - достаток перебуває у відомості землеробів.2 Хоча з цією думкою погоджуються не всі вчені, які досліджують релігійну систему протоіранців.
Велике значення надавалось святості слова, дане людиною. По-перше, урочиста клятва, що називалася Варуна, згідно якої людина повинна робити чи не робити щось. По-друге, це був договір, який називався Мітра. В обидвох випадках вважалося, що в проголошеній клятві перебуває певна сила, яка вважалась також божеством. Пізніше Варана отримав прізвище
“Син вод”, під яким він і відомий в Авесті. А Мітра відповідно став богом вогню. Віра в них стала настільки глибокою, що їм дали назву Асура (авестійською “ахура” - бог, господар).