Особливості культури Візантії
Центрами середньовічної медицини були університети. Лікарі, які викладали в них, часто належали до монаших орденів. Догматичними в медицині вважалися твори лікарів античності Гіппократа та Галена, основні думки яких вив¬чалися напам'ять і під час диспутів коментувалися. В уні¬верситетах Західної Європи розвивалася схоластична ме¬дицина, істиною в науці загалом було те, що написане, а не досліджене. Через це в західноєвропейській медицині по¬ряд із засобами, здобутими практикою, часто використо¬вувались і такі, застосування яких випливало із вказівок алхімії чи астрології.
Для медицини середніх віків характерні складні лікарські прописи. Фармакологія була безпосередньо зв'язана з алхі¬мією. Число інгредієнтів в одному рецепті доходило до де¬кількох десятків. Особливе місце серед ліків займали про-тиотруйні засоби: так званий теріак (в основному - зміїне м'ясо), а також мітридат (опал). Теріак вважався також за¬собом проти всіх внутрішніх захворювань. Ці засоби були дуже дорогими, їх виготовлення відбувалося публічно, з великою урочистістю і в присутності представників влади.
Розтин трупів, який міг сприяти розширенню медичних знань, суворо заборонявся. Лише час від часу окремим уні¬верситетам дозволялося робити такі розтини, але це регу¬лювалося законом і траплялося так, що протягом року роз¬тинали лише один труп (або й навіть один за п'ять років). Так, у Віденському університеті за 94 роки (з 1404 по 1498 рр.) було препаровано лише 9 трупів. У 1316р. Мон-діно де Луччі склав підручник з анатомії, проте обмежені можливості анатомічних досліджень призвели до того, що книга являла в основному не зовсім досконалий переклад твору Галена. Та ця обставина не перешкодила викорис¬товувати підручник при вивченні анатомії протягом двох століть.
Середні віки на Заході і Сході характеризуються таким явищем, яке не було відоме стародавньому світові, як епі¬демії. Середньовічні пандемії часто називали загальним терміном - мор (дослівно "чума"). Проте, судячи з описів, які збереглися, мором називали різні захворювання: чуму, тиф, віспу, дизентерію та ін.
Широке розповсюдження прокази (під цією назвою розумілася низка шкірних захворювань, зокрема і сифіліс) спонукало до створення ордена св. Лазаря. Звідси і назва закладів для прокажених - лазарети. Для боротьби з про¬казою були прийняті й інші заходи, зокрема: хворі носили роги, дзвінки, які служили сигналом для здорових, також біля міських воріт вартові перевіряли перехожих, затриму¬ючи підозрілих на ці хвороби. Для боротьби з епідеміями в торгових містах створюються карантини (дослівно - со-рокаденки), де проходили ізоляцію екіпажі суден, а також вводяться посади міських лікарів, які виконували головним чином наглядацькі протиепідемічні функції. Стаціонарні лікувальні заклади виникають у VI-VII ст. здебільшого при монастирях (богодільні). Монахи лікували в основному травами і молитвами, хоча траплялись серед них і талано¬виті лікарі.
Серед галузей практичної медицини в зв'язку із багато-численними війнами розвиток одержала хірургія, якою займалися не стільки вчені-лікарі, як костоправи і ци¬рульники.
Найвідомішим хірургом XVI ст. був француз Амбруаз Паре, який також вийшов із військових цирульників.
Незважаючи на різноманітні заборони і перешкоди, які існували на шляху розвитку науки в середні віки, медици¬на досягла певного рівня, що було зумовлено потребами суспільного розвитку.
4. Література XII-XIII ст. мала переважно викриваль¬не спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від німецького - бродячі люди), які вперше з'явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумною, бешкетною, а отже дуже далекою від аскетичних ідеалів середньовіччя - вони оспівували безтурботні веселощі, вільне життя, викривали зажерливість католицького духовенства.У XI-XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала "Пісня про Роланда", у якій підступній зраді протиставляється патріо¬тична вірність. Задля свого сеньйора головний герой гото¬вий витерпіти великі страждання і, навіть, віддати своє життя. Видатною пам'яткою німецького героїчного епосу є "Пісня про Нібелунгів", у якій розповідається про заги¬бель Бургундського королівства під ударами гунів у 437 р., звеличуються лицарські звичаї Німеччини XII ст. Мораль¬но-етичний образ лицаря наділявся рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, - лицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та не¬гідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливу справу.
При дворах сеньйорів з'явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння "прекрасній дамі". Цей культ займав центральне місце у творчості тру¬бадурів - провансальських поетів, серед яких були і ли¬царі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо.