Особливості культури Візантії
Для боротьби з Реформацією і зміцнення папської вла¬ди католицька церква у 1534 р. створила чернечий орден єзуїтів, який також контролював у Європі майже всю осві¬ту. Церква розробила своє правництво, основні норми якого іменувалися канонами. Джерелом канонічного права були Святе письмо, постанови церковних соборів, нормативні акти пап - конституції, булли, енцикліки. Це право регулю¬вало не тільки внутрішньоцерковні відносини. Церковним судом вирішувалися справи про шлюб і сім'ю, підробку гро¬шей, наклепи, фальшиві свідчення, оскільки вважалося, що такі проступки безпосередньо пов'язані з гріхопадінням.
Католицька церква була своєрідною папською теокра¬тією, заснованою на взаємовиключних принципах - ас¬кетизмі та всесвітній владі. Поборники цих принципів вели вперту і жорстку боротьбу за те, щоб встановити у світі панування теократії й підкорити релігійному (католицько¬му) світогляду всі сфери людського життя - державу, еко¬номіку, право, літературу, мистецтво, науку.Тому-то культура Західної Європи набрала виразного теологічного забарвлення. Антична філософія була замінена католицьким богослов'ям, у надрах якого зародилися ори¬гінальні естетичні, етичні і логіко-філософські течії. Так, С. Боецій (480-525) - римський філософ-неоплатонік, автор праць з математики, теорії музики - своїми тракта¬тами і коментарями до творів Арістотеля і Порфірія з ло¬гіки справив великий вплив на середньовічну схоластичну філософію. Зокрема, він чітко розмежував поняття буття (існування) і сутності. За Боецієм, сутність і існування як поняття співпадають тільки в Богові, який є простою суб¬станцією; що ж стосується створених речей, то вони за своєю природою не прості, а складні; щоб сутність отри¬мала існування, вона повинна стати актом творіння Божої волі. Широкою популярністю користувався трактат Боеція "Про музику" в п'яти книгах, який містив виклад музич¬но-теоретичних вчень стародавніх греків - від Піфагора і Арістоксена до Птолемея. Цей трактат став головним дже¬релом пізнання античної музичної теорії.
Видатними схоластами були Альберт Великий (1193- 1280) і монах-домініканець Фома Аквінський (1225-1274). Завдяки коментарям Альберта праці Арістотеля стали над¬банням середньовічної культури. Він не тільки системати¬зував знання античних і арабських вчених у галузі природо¬знавства й етики, але й провів також власні дослідження на основі спостережень і досвіду. Фома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я "Сума теології", в якій усі питання пізнання природи і суспіль¬ства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини ро¬зуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступни¬ми розуму, підвладними лише душі (вірі).
Природничо-раціоналістична тенденція знайшла яскра¬вий вияв у працях англійського вченого, монаха францис¬канського ордену Роджера Бекона (1214-1292). Він одним із перших наполягав на необхідності дослідного пізнання природи, протиставляючи його хибним авторитетам. У своїх працях він висуває ряд цікавих ідей про літальні апарати, підйомні крани, про способи добування багатьох хімічних речовин, утому числі пороху. Церква виголосила його тво¬рам анафему, а самого автора запроторила у в'язницю на 14 років.
Поряд з раціоналістичним богослов'ям існувало і містич¬не. Містики виступали проти вивчення творів Арістотеля і використання логічних доказів віри, стверджуючи, що релігійні істини пізнаються не за допомогою розуму і на¬уки, а шляхом інтуїції, осяяння, або "споглядання".
3. В епоху середньовіччя високого рівня досягла шкільна й університетська освіта. Для навчання кліриків викори¬стовувались єпископські й монастирські школи, у яких С. Боецієм і Ф. Кассідором (487-578) було введено поділ "семи вільних мистецтв" на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалектика ) та квадріум (чо¬тири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У XII - XIII ст. саме на базі таких шкіл виникли університети. В 1200 р. у Франції засновано Паризький уні¬верситет; в Італії набули популярності Болонська юридична та Солернська медична школи. Паризький університет мав чотири факультети: "молодший", або артистичний, на яко¬му вивчалися "сім вільних мистецтв", і три "старші" - медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення артистичного.
У XIII ст. з'явилися й інші європейські університети: Оксфордський та Кембріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті зас¬новані (у переважній більшості з санкції римської курії) Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці XV ст. в Західній Європі вже налічувалося 65 університетів. Студенти (від лат. зШсію, зШсІеге - ретельно займатися) об'єднувалися в організації ("земляцтва", "провінції" і "науки"). На чолі "науки" сто¬яли виборні прокуратори. Виборними були також посади ректорів. Навчання в університетах проходило у формі професорських лекцій: влаштовувалися публічні виступи з проблем філософії і богослов'я, у яких брали участь про¬фесори і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Наприклад, оксфордський магістр Дуне Скотт (1266-1309) в одному диспуті вислу¬хав і запам'ятав двісті тез, тут же послідовно їх заперечив¬ши. Навчання провадилося латинською мовою, було дуже складним для засвоєння, і тому не дивно, що лише трети¬на студентів отримувала ступінь бакалавра і тільки кожний шістнадцятий - ступінь магістра.Наука в середні віки була в основному книжною спра¬вою. Вона спиралась, головним чином, на абстрактне мис¬лення і лише незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втруча¬лася у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший - фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму; він об'єдну¬вав сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували Грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий - вчення про світло: оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини - "метафізики світла", що випливало із засад неоплатоніз¬му. Третій - наука про живе: цей напрямок охоплював комплекс питань про душу як джерело рослинного, тварин¬ного і людського життя, в дусі філософії Арістотеля. Чет¬вертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії.